Ясного весняного дня йдемо з племінницею на виставу Московського лялькового театру Образцова. Налаштувала дитину на відповідний настрій та й сама очікувала потрапити в атмосферу чарівної казки. Прийшовши до Будинку офіцерів, де відбувалися гастролі, дещо розгубилася: «Може, не туди потрапили?» За рекламним щитом «Весняний ярмарок» та натовпом покупців не одразу можна було помітити театральну афішу.
Кажуть, театр починається з вішалки. Та тут він починався з базару: до гардероба пробиралися між прилавків та покупців. А сподівалися потрапити в атмосферу гармонії, вишуканого смаку, очікували позитивних емоцій. У театрі, зазвичай, нас зустрічає приємна музика, вишукано оздоблений інтер’єр, ввічливі гардеробниці. Зрештою, доросла людина може абстрагуватися й проігнорувати все те гендлярське неподобство, а от дітям доводиться важче.
Виправдовують це тим, що бідні установи, не маючи належної підтримки з боку держави та попиту серед платоспроможних споживачів, інакше не виживуть. Але якщо вони й надалі виживатимуть таким чином, то це навряд чи сприятиме популяризації серед населення їхньої «основної продукції» – вистав. Зрештою, додатковий заробіток установи культури та просвіти можуть мати та й мають, здаючи свої приміщення в оренду для проведення цікавіших заходів. У театрах проходять гастрольні вистави, у планетарії читають лекції просвітницького характеру. Такі установи можуть надавати свої приміщення для проведення конференцій, фойє – для виставок того ж таки культурно-просвітницького характеру тощо. Зрештою, мені здається сумнівним, що вищезгадані установи не могли б вижити без коштів, що отримують від тих ярмарків.