Янукович і кілька відсотків «четвертої влади»
Багато хто з киян, прийдучи з роботи, дивляться політичні новини по кількох телеканалах, зокрема і по П’ятому, що відображає різні, часом протилежні, думки. І, безумовно, порівнюють, роблять висновки. Це стосується й друкованих ЗМІ, яких у Києві – на будь-який смак.
У віддаленій українській провінції ж усе це неможливе, оскільки найпоширеніші там три центральні телеканали, незважаючи на форму власності, мало чим відрізняються в подачі новин. Хоча, здавалося б, Перший національний – то державний, а «1+1» та «Інтер» – незалежні приватні й мали б чимось відрізнятися. Але ні – і по одному, й другому, й третьому в ці святкові дні ми, приміром, почули й побачили, як представники СДПУ(о) крокували в першотравневих колонах і як частували ветеранів стома грамами 9 травня. Ніби в нас одна єдина партія, а не близько ста! Чи ж могло бути інакше, коли мас-медійну сферу в загальнодержавному масштабі здебільшого зосереджено в руках представників отієї, вже названої партії?
Тож немає значення, що, як було зазначено на цій Всеукраїнській нараді в Житомирі, лише 3,8 відсотка телерадіоорганізацій мають державну форму власності. Бо й решта недержавних здебільшого не відрізняються особливим плюралізмом думок. Адже за роки незалежності так і не досягнуто рівності можливостей для провідних гравців на політичній арені: у кого в руках адмінресурс, той ним сповна й користується. Наша влада навіть випередила Росію, де за єльцинських часів існував незалежно-опозиційний загальнодержавний телеканал НТВ. Але новообраний президент не лише його зліквідував, а й влаштував полювання на команду журналістів з Євгеном Кисельовим на чолі, на якому б каналі вона не з’являлася. Як «полюють» у нас, відомо всім.
Згодьтеся, якби впродовж цих років наша влада дбала про оту рівність можливостей, аби законодавчо унеможливила, наприклад, прославляння тільки однієї партії на загальнодержавних каналах, незалежно від форми власності, то і сама влада, і держава загалом мала б нині зовсім інший імідж. І в українців, і в світової спільноти.
На нараду до Житомира керівники столичних муніципальних ЗМІ їхали під враженням надзвичайно гострої заяви Київської міської ради з приводу виборів у Мукачевому. У заяві сказано, що масштаби масових порушень законодавства там не знають аналогів у новітній історії України, тож вимагають відповідного реагування і влади, і суспільства. Серед цих порушень, до речі, – позасудове відключення від ефіру незалежної телекомпанії «М-студіо». Але навряд чи влада зробить із цих подій адекватні висновки: «новошвидкоспечений» голова Мукачевого на згадуваних телеканалах має «зелену вулицю» й розповідає, як заходився лагодити дахи у місті.
Невже ці події не заторкнули колег із міст, містечок, селищ? Адже незабаром і там вибори, адже саме по місцевому самоврядуванню завдано нищівного удару. В усякому разі, не було про це почуто від представників регіонів бодай слова на житомирській нараді під назвою «Суспільство, ЗМІ, держава: вектори взаємодії». Виступи, певно, було заготовано й прорецензовано в обласних владних органах, тому промовці не побажали відійти від написаного.
Хоча тон для розмови було задано такий, як треба. Це несподівано зробив Прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Сказавши про необхідність для всіх нас правди, щирості й порозуміння, він так охарактеризував висловлені громадянами ознаки державних ЗМІ: зашорені, підіграють владі, не мають змоги говорити так, як є в житті насправді. Якщо чиновник, сказав він, не сприймає критику, то не має права працювати в державних установах. Адже годі співати один одному дифірамби: багато за цей час ми могли б зробити, якби говорили правду. «Адже це наша держава, наша земля і дихаємо ми одним повітрям», – зауважив прем’єр.
Віктор Янукович, надаючи слово наступним промовцям, застеріг їх: поменше звітів, побільше пропозицій, має звучати щира правда. Хоч регіонали, кажу ж, на це не зважили, зате був відвертим основний доповідач, – голова Держтелерадіо України Іван Чиж, який змалював не дуже оптимістичну картину нашого інформпростору, де, до речі, друковані ЗМІ державної й комунальної форм власності становлять лише 5,6 відсотка. Дуже влучно він висловився щодо завдання журналіста побільше розповідати позитивного: «Не можна збудувати словом, коли руйнують – ділом: ми були б набагато далі в поступу, коли б роками не забалакували патріотизм». Відверто про проблеми говорив і президент Національної радіокомпанії України Віктор Набруско: «якщо й далі експлуатуватимемо передавачі епохи Кагановича, то наш інформпростір просто розчиниться у світових глобальних системах». Привідкрив завісу нелегкого «життя-буття» Національної телекомпанії її президент Олександр Савенко. Йому, як і його попередникам, повсякчас доводиться вислуховувати безпідставні звинувачення й образи від народних депутатів, які ніби не розуміють, що «не туди б’єш, Іване». Адже що казати, коли цілу інформпрограму було «відряджено» на Перший національний з приватного каналу, тож і оповідає вона відповідно устремлінь своїх господарів. І таких «приймаків» тут не один: через них, зізнався О.Савенко, державний канал не може ні почати мовлення Гімном України, ні завершити. Та й як можна працювати, коли в розрахунку на кожного жителя-телеглядача України держава виділяє 39 копійок? Телекомпанія давно в боргах, немов у шовку.
Емоційним, але, як завжди, переконливим був голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко, який сказав, що часто і представники влади, і бізнесових структур розглядають журналіста лише як піарщика. А його покликання – бути громадським контролером. Голова нашої Спілки закликав колег не стати заручниками у передвиборній кампанії.
Слухаючи ж виступи з місць, ми, кияни, ловили себе на думці, що живемо ніби в різних світах. Ми опікуємося, приміром, розвитком інтернет-мереж, веб-порталами, а на Львівщині жодна з редакцій райгазет не має електронного зв’язку. І це на кордоні з Євросоюзом! А чернігівці мають так звану Ніжинську яму, де важко зловити і теле-, і радіосигнал. Вінниччанам же й досі болять наслідки циклону 2000 року: проводове мовлення там практично знищено…
А насамкінець – кілька слів про організаторів наради. Житомиряни зробили це просто чудово! Признатися, наступного дня всі без винятку учасники обговорювали не почуте на нараді, а ділилися враженнями від прекрасного концерту, що його влаштували господарі. Саме наша пісня – невмируща душа народу, – запальний танок у виконанні юні, потяг людей до прекрасного і потішили, і обнадіяли. Саме це має бути запорукою у державотворенні для всіх наших влад, зокрема і четвертої...
Київ – Житомир – Київ