Друга в Європі

Срібна нагорода стала найвищим здобутком українських важкоатлетів на європейській першості, яка проходила в стінах столичного Палацу спорту. Піднятися на другу сходинку п’єдесталу пошани зуміла наша «суперваговичка» Вікторія Шаймарданова. Ця медаль – найбільший успіх у кар’єрі досвідченої спортсменки. Але хочеться вірити, що найвищі досягнення і відзнаки ще чекають на українку з переможним ім’ям.

«Важкий» вибір

Свій спортивний потенціал тринадцятирічна Вікторія почала реалізовувати в легкій атлетиці. Але через два роки свої амбіційні устремління вона спрямувала на штангу.

– У новому виборі мене підтримав тато. Мама довгий час взагалі не знала, що я ходжу на тренування з важкої атлетики. Але коли через два роки й довідалася, то суперечити мені не стала.

Вислів, що штанга – не жіноча справа, у спортсменки роздратування не викликає.

– Я спокійно реагую на подібні слова. Нині жінки виступають у боксі, боротьбі… Зараз немає межі між чоловічими й жіночими дисциплінами. Спорт є спорт.

Нині свою першу перемогу Вікторія і не згадає. Хоча в душі, звичайно, радість і щастя від тих миттєвостей залишилися назавжди.
На помості Вікторія ніколи не намагалася наслідувати когось з видатних атлеток.

– У мене немає ідеалу ані в спорті, ані в буденному житті. Я стараюся сама вдосконалюватися, перевершувати свої досягнення.

Гармонійна оптимістка

Мабуть, найнезабутніші враження залишаться все-таки від Євро-2004.

Здобути саме срібну нагороду в планах Сергія Сліпченка та його підопічної не було. Остання просто повинна була підняти замовлені кілограми, а там, за словами самої штангістки, вже як карта ляже. І все склалося для нашої Вікторії досить вдало.
– Мені вдалося виконати всі настанови тренера. Я задоволена своїм виступом і дуже вдячна за підтримку глядачам.
А от столичні трибуни й справді не шкодували долонь. Кожен вихід Вікторії вболівальники зустрічали й проводжали бурхливими оплесками. Звичайно, за ці аплодисменти хотілося віддячити сторицею.

– Рідні стіни все-таки допомагають, – зізнається атлетка. – Вигуки, підбадьорювання, рукоплескання – це просто клас! Почуття вдячності й відповідальності, які з’являються в такі моменти, не збивають мене з внутрішнього налаштування. Якщо людина гармонійна, а я саме така, то це тільки допомагає.

На поміст Вікторія виходить зовні зібрана, спокійна і впевнена. Та й у її єстві панують ті ж відчуття.

– Якщо ти вже вийшов на поміст, то штангу треба піднімати над головою. Або взагалі не виходити. Третього й бути не може, – запевняє спортсменка.

За лаштунками, де важкоатлети розминаються, готуючись до нової спроби, тренер завжди поруч із ученицею. Хоча останньої настанови Вікторія не потребує.

– Мені досить одного погляду Сергія Івановича. Ми з ним багато не говоримо. Стараємося більше робити.

Під час змагань атлетка навіть не знає результатів, що їх продемонстрували конкурентки. Вона ніколи не стежить за виступами суперниць. Це робить Сергій Іванович.

– Ми з ним єдине ціле. Я повністю довіряю тренерові й дослухаюся до його порад.

На тренуваннях Вікторія сумлінно виконує все, чого вимагає від неї наставник. Чи насправді успішно – судити не береться: «Тренерові видніше». Інколи Сергій Іванович робить критичні зауваження. А часом спортсменка може й посперечатися з ним. Вона просить тренера поставити їй більшу вагу. А він переконує, що ще зарано піднімати такі кілограми. Та впертість і наполегливість атлетки беруть гору над запевняннями наставника. Інколи тренер має слушність, а буває, що й навпаки.
– Максималістка? Ні, я оптимістка, – стверджує Вікторія.

Бумеранг добра і позитиву

Народилася атлетка і почала своє сходження на спортивну вершину в Харкові. Але з особистих причин вирішила все повністю змінити – і місце проживання, і тренера. Два роки тому Вікторія замість харківської прописки одержала білоцерківську.

– І все в моєму житті змінилося на краще, – запевняє спортсменка.

Невдала спроба не пригнічує Вікториного бойового духу. Вона зовсім не засмучується і не картає себе за допущені помилки. Навпаки, намагається налаштувати себе на позитивні емоції. Зрештою, великих провалів у кар’єрі важкоатлетки й не було. Тренер завжди замовляє на змаганнях ту вагу, яку його підопічна на тренуваннях піднімала не раз.

– Можливо, десь, на якихось турнірах, можна було досягти й вищого результату. Але це вже в минулому. Я ніколи не зациклююся на невдачах. Не можу пригадати жодної, бо завжди з будь-яких життєвих ситуацій пам’ятаю лише приємне.
У Вікторії є товариш, який допомагає їй налаштуватися на позитивне сприйняття життя, сприймати світ у яскравих фарбах.
– Я намагаюся жити в гармонії та любові, робити завжди добро. Адже знаю, що людині всі її вчинки повертаються своєрідним бумерангом.

Тому, як вважає спортсменка, вона не злопам’ятна. Пробачає навіть тих людей, яким удалося зачепити її за живе. «Бог вам суддя», – говорить у таких випадках атлетка. Хоча образити Вікторію не так уже й легко.

– Я психологічно стійка і врівноважена, – підсумовує віце-чемпіонка континенту.

Але часом штангістка може погарячкувати, спалахнути через якісь буденні прикрощі. Та в спорті немає місця для подібних нервових збуджень.

– Тут таке не проходить. Я ніколи  не нервуюся, якщо в мене щось не складається або щось мені не подобається. Але спортивна злість мені все-таки притаманна.

На тренуваннях Вікторії вдається відійти від особистих і побутових проблем. Адже в зал вона приходить для того, щоб працювати над  досягненням бажаного результату.

– Я охоче виконую обидві вправи двоборства – і ривок, і поштовх.

Останнім часом важкоатлетка готується на олімпійській базі в Кончі- Заспі. Тому вдома, на жаль, бувати вдається рідко. Приміром, з січня спортсменка перебуває на базі.

Але я знаю, що вдома мене чекає син. Він – моя радість і розрада в житті.

Восьмирічний Ахмед-Султан реалізовує бабусину мрію. Він освоює балетне мистецтво, на яке свого часу його мама не пройшла відбору.

Саме Ахмед і став тією, поки що єдиною, обставиною, що змусила Вікторію поставити особисте життя вище за спортивне. Народження сина змусило атлетку на два роки забути про штангу.

– Це був своєрідний тайм-аут, коли я відпочивала від занять спортом, – посміхається спортсменка.

Через Чернігів – до Афін

Оскільки Вікторія постійно перебуває на зборах, то і день народження, і Восьме Березня, і решту свят відзначає на спортивній базі. «Червоні» дні календаря спортсмени святкують так само, як і звичайні люди. Щоправда, замість спиртних напоїв п’ють мінеральну воду або лимонад.

– Христове Воскресіння я святкую за будь-яких умов й обставин. У Кончу-Заспу приїжджає батюшка, освячує наші паски і благословляє нас.

Коли з’являється вільна хвилина, штангістка читає духовну  літературу. Душу Вікторії зігрівають родинні спогади. Вона часто згадує, як спілкується в родинному колі – з мамою, дідусем, бабусею, родичами й друзями.

– Шкода, що такі зустрічі випадають лише на Новий рік, – зітхає атлетка.

Та коли віце-чемпіонка континенту все-таки вдома, то охоче опановує роль господині, не уникаючи будь-якої домашньої роботи.
Повертітися перед дзеркалом Вікторія також полюбляє, але тільки під мелодію східної музики.

– Я вмію танцювати навіть «танок живота». Ніхто мене не вчив – сама навчилася. Схід – це моя стихія ще з дитинства.

Чим буде займатися після звершення спортивної кар’єри, Шаймарданова ще не визначилася. Адже поки що й у важкій атлетиці є поле для діяльності та нових звершень.

– У спорті старих і молодих атлетів немає. Є тільки слабкі та сильні, – слушно зауважує штангістка.

На початку червня в Чернігові пройдуть змагання, відповідно до результатів яких і буде сформовано важкоатлетичну національну дружину, що виступить на Олімпійських іграх.

– Я обов’язково поборюся за ліцензію до Афін. У моїй ваговій категорії жорстка конкуренція. Змагаючись із Олею Коробкою  та  Юлею Довгаль, доводиться постійно піднімати стелю особистих досягнень. Але саме так ми й зростаємо – на результатах одна одної.

До Греції з цих трьох атлеток можна відправити двох. Проте останнє слово – за старшим тренером. За словами штангістки, саме він визначить кількість українок, що виступатимуть в Елладі у вазі понад 75 кг.

– Як і кожен спортсмен, я мрію про олімпійський п’єдестал. Час для самовдосконалення ще є. Здоров’я, сила, любов, гармонія та успіх – отакий мій девіз. Усе це в поєднанні, та ще й доповнене силою волі та духу допомагають мені здобувати нагороди, – розкриває свої козирі Вікторія Шаймарданова.