Постають гетьмани. Не лише з підручників
Якщо вийдете на кінцевій зупинці тролейбуса, що курсує за маршрутом № 26, на Виноградарі, місцеві жителі покажуть дорогу до школи № 93 – «козацької». Саме так її тут усі називають. Славиться школа своїми традиціями і музеєм, що цікавить багатьох. Чим?
Жінка, що приїхала до цього музею з Полісся, не впізнала свій рушник. А Ніна Федорівна Чирко, вчителька українознавства, яка залучила дітей до цієї доброї справи, просила відвідувачку не торкатися руками рушників і сорочок – усе ж випране, накрохмалене.
До 1990 року в одній кімнаті, на першому поверсі, містився музей побуту і культури України. Тоді, в 90-х, ми відчули озонистий подих незалежності й ніби крила у нас виросли. У генах озвалася рідна українська історія…
– Я розуміла, в нашому музеї треба ширше показати й українські традиції, й історію козацтва. Адже саме слово українець асоціюється з поняттям – козак. Про свій задум розповіла директору, й мене підтримали, – каже Ніна Федорівна.
І вона, тоді класний керівник 8-В, та її школярі за власні кошти найняли маленький автобус, об’їздили багато міст і сіл Київщини. Мали і свій «секрет» – брали в дорогу цукерки, печиво й пригощали жінок, бабусь, хоча ті й без гостинців ладні були дарувати школярам ті вишиванки, рушники, спідниці, що залишилися від бабусь-прабабусь. Їх пускали і на горища, і до комор, де в старих скринях знаходили почасти запорошені, а то й цвіллю покриті експонати для свого музею.
Усе те, повернувшись до Києва, Ніна Федорівна власноруч доводила до пуття – чистила, прала, зашивала.
Разом зі своїм чоловіком Віктором Григоровичем, професором одного з військових інститутів, у минулому кадровим військовим, удома перебрала історичні книжки, мистецькі альбоми, журнали. Не пошкодували – повирізали портрети, малюнки і все те – до шкільного музею. Влітку 2000-го у них вся відпустка пішла на те, аби оформити ще одну кімнату під уже козацький музей.
Виготовляли планшети, клеїли, самі купували цвяхи й папір… Розпочалися заняття у вересні – організували серед школярів конкурс на кращий експонат. Ніна Федорівна та її учні побували в Музеї гетьманства (у них добрі стосунки з директором Галиною Яровою), в Музеї історії України. Хотіли глибше пізнати козацьку добу, аби краще оформити шкільний музей. Тоді восьмикласник Руслан Хитрик разом зі своїм батьком виготовив макет Запорозької Січі XVII століття. Допомагала й учителька Лариса Яківна Чернілевська. Разом пошили козацькі прапори (вивчивши їх історію по книжках і журналах). І стало тісно в музеї, у якому понад 500 експонатів. Тож дирекція виділила дві кімнати вже на другому поверсі.
Школа у великій дружбі з Всеукраїнською громадською організацією «Українське реєстрове козацтво», яку очолює гетьман Анатолій Шевченко. Козаки часті гості в школі, в музеї. Подарували дітям телевізор з відео-приставкою. А генерал-осавул козацтва Іван Пономарчук подарував ікони XVII століття «Ісус Христос» та «Архангел Михаїл». І нову літературу з історії козацтва передають у школу, разом проводять концерти патріотичної пісні. Тож і школа тепер – козацька, колективний член цієї організації. І музей чи не найулюбленіше місце школярів. Бо ж тут сторінки підручників ніби оживають.
Часто в музеї проводять уроки. Один з останніх – урок української літератури на тему: «Гетьман Іван Мазепа в творчості Богдана Лепкого». В усіх сьомих класах провела його вчителька Людмила Владиславівна Крецул. А в 7-В був відкритий урок для вчителів усього Подільського району. У ролі вчителів були й учні Юля Повторейко і Аліна Кокотун. Читали уривки з тетралогії «Мазепа» Б.Лепкого, ділилися враженнями. Аліна і Юля нагадали біографію гетьмана, який своє життя поклав на вівтар незалежності України. Дивилися відеофільм «Батурин – столиця гетьмана Мазепи». Слухали в запису козацькі пісні й самі підхопили «А попід горою, яром долиною, козаки йдуть…» Читали й вірші, написані гетьманом Іваном Мазепою.
У музеї відбуваються й уроки літератури, коли вивчають українські думи. Й уроки географії у 5-6-х класах з директором школи Світланою Іванівною Рахубою на тему: «Київ за часів Козаччини». Уроки ж українознавства у 7-10 класах Ніна Федорівна Чирко завжди тут проводить.
Має музей своїх екскурсоводів-школярів. Так, шестикласниці Женя Тонконіг та Катя Рікічинська під час районного семінару вчителів-українознавців провели тематичну екскурсію: «Корінням – в етнос». Бо ж у музеї – стільки українських старожитностей: спідниці й плахти, киптарики, сорочки. Є глечики, горщики, навіть дитяча колиска (підвісна) – з тих давніх часів. Усе те «дихає» рідними звичаями, традиціями, несе дітям світло нашого українського роду.
Тож багато вчителів із усього Києва і студенти університетів ідуть сюди, як до методкабінету.
… Я з приємним подивом дізналася, що Ніна Федорівна – уродженка Сибіру. Каже, мама її – українка. І чоловік, з яким об’їздила півсвіту, родом із Білоцерківщини. Та після його демобілізації вирішили повернутися в Україну. Бо тут рідне коріння. То ж його паростки із таким добрим розвоєм і проростають в дітях.