Будинок, який «виліз» за межу

Будинок №5, що на Хрещатику, кияни-старожили знають як «старий поштамт». Усім, хто відвідує столицю, він пам’ятається незвичними колонами посеред тротуару та нетрадиційним виступом аж на дорогу. «Не завжди солдафонський ряд є ознакою краси», – зазначає з цього приводу відомий київський зодчий, член Спілки архітекторів України, доцент кафедри дизайну Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» Олександр Горбик. Саме ця споруда в центрі міста – приклад нетипової, що «виповзла» за сучасну лінію забудови (червону). Однак пан Олександр розповів, що це єдиний будинок, який зберіг оту червону лінію ще довоєнного Хрещатика…

Конструктивістське дітище Шехоніна

1935 року на Хрещатику виросла нова споруда під номером 5, де згодом затишно розмістився поштамт. Автором проекту був відомий український архітектор Микола Шехонін (1883 – 1972 рр.), який пізніше емігрував до Буенос-Айреса. За його проектами збудовано військовий ліцей на бульварі Лесі Українки, Палац культури «Славутич», прибуткові будинки на вулицях Банковій, Тарасівській, Саксаганського. «Старий поштамт» – яскравий приклад новітнього для 20-30-х років ХХ ст. конструктивізму. Нині ж прикладів цього своєрідного стилю лише кілька на весь Київ. Як в архітектурі, так і в мистецтві ця течія активно прогресувала до приходу нового режиму. А потім, як «буржуазна», була свавільно замінена «соціалістичним реалізмом».

Перехитрили роликами

Під час післявоєнної реконструкції та відбудови зруйнованого Києва у конкурсі на відновлення Хрещатика більшість архітекторів пропонували знести вцілілий будинок №5. Бо він заважав сучасній лінії вулиці. Проте дотепні зодчі Єлізаров, Добровольський, Малиновський, Примак та інші під керівництвом Власова (переможці конкурсу) перехитрили владу. Вони розробили утопічну схему пересунення будинку назад до дозволеної межі, за яку він виступав. Архітектори «довели», що це можна зробити, поставивши споруду на ролики-катки. Тодішні пролетарські керівники, які не тямили в архітектурі, втрапили на хитрий ґачок й офіційно задекларували пересунення будівлі до нової червоної лінії. Звичайно, відривати поштамт від землі так ніхто й не ризикнув. А фантастична ідея стала доказом того, що кращі представники інтелігенції репресивного періоду в такий спосіб зберегли «життя» споруді. Навіщо? Бо поважали працю своїх визначних попередників та розуміли цінність рідкісного в Києві конструктивістського стилю.

«Хрещата долина»

Олександр Горбик розповів мені також про свою участь у конкурсі на концепцію реконструкції, реставрації та забудови Європейської площі, що проводився 1997 року. Тоді деякі з архітекторів також пропонували знести будинок № 5, який, мовляв, заважає. А на його захист став Олександр Горбик, запропонувавши дещо дивний проект «Хрещата долина», в якому переважало історико-філософське начало. Зодчий вважає, що, можливо, Володимир у річечці, що тут протікала, хрестив Русь, а русичі йшли до неї хрещатою долиною (сучасна Європейська площа). У кресленнях, до яких доклали чимало праці й колеги Горбика Зуєв, Творонович, Супрунчук та інші, пропонувалося зберегти існуючі будинки переднього плану на вулицях Хрещатик, Грушевського та Європейській площі. На місці хрещатицьких споруд №№ 5-а, 5-б та інших, що в середині дворів, планувалося звести три круглі висотні башти (на 40 і більше поверхів), з’єднані між собою. Готель «Дніпро» поставав у проекті реконструйованим до рівня найвищого міжнародного класу. Під площею планувалася багаторівнева стоянка. На двох перших підземних поверхах,  під скляними куполами, архітектор пропонував облаштувати торговельно-виставкові центри, які сполучалися б підземними переходами з готелем і баштами. Над тротуаром від майдану Незалежності до Національного художнього музею що на вулиці Грушевського, мало бути скляне прозоре перекриття, яке б захищало перехожих від дощу та снігу.
А на сороковому поверсі цетральної башти готельного комплексу архітектор Горбик запропонував спорудити собор «Хрещення Русі», до якого можна було б дістатися швидкісним ліфтом. Мабуть, подібного не проектував жоден архітектор у світі! Але цим ідеям не судилося здійснитися.

* * *

…Кожен зодчий бачить центральний район столиці по-своєму. Хтось шанує старовину і пропонує її зберегти, а хтось навпаки прагне побудувати нове, надсучасне. Будинок № 5, який нині розбирають вручну, камінчик за камінчиком – не перший і не останній на шляху до надсучасної висотної забудови столиці. Але ж без минулого – немає майбутнього! Тим паче, що нинішні можливості містобудівельників дозволяють їм творити нове, не порушуючи старого, історично цінного.

Оксана БІДА