Віктор ПРИХОДЬКО: "На студії Довженка почали швидше ходити"
Із жовтня минулого року генеральним директором кіностудії імені Олександра Довженка став Віктор Приходько. Що змінилося і що змінюватиметься на найбільшій кіностудії країни – про це наша розмова.
«Шоу довгоносиків» – неповторне
– Вікторе Миколайовичу, ви відомі передусім як режисер-постановник «Шоу довгоносиків». Чи вдалося вам у «Шоу…» реалізувати задумане?
– Це запитання більше до глядачів. «Шоу» було дуже популярним, тому що тоді чогось подібного ніхто не робив. Нам подобалося робити програму, яка була й понині залишається несхожою на інші гумористичні проекти. Але на певному етапі програма себе вичерпала. Це цілком нормально для тих темпів, які ми собі задавали, випускаючи подібний телепродукт щотижня. Але головною спадщиною «Шоу довгоносиків» стала команда, що сформувалася за час роботи над цією передачею.
– Один час ви співпрацювали із групами «Скрябін», «Аква віта». Чи сподобалося знімати кліпи?
– Я працював практично з усіма українськими групами. Коли сім років тому заснували канал СТБ, я вигадав благодійний проект: усім початківцям і вже відомим українським співакам і групам знімати кліпи безплатно. У рамках цієї програми ми підготували близько двадцяти кліпів – «Братам Карамазовим», «Скрябіну»…
Якщо раніше мені подобалося знімати кліпи, то зараз це вже не так цікаво. Кліпи гарні, бо вони одноразові, а не запущені на конвеєр. Адже для кожного кліпа потрібна своя стилістика та свій оригінальний підхід. І хоча у творчому плані їх дуже цікаво знімати, але нині немає настільки цікавих музичних проектів, заради яких хотілося б усе кинути.
Кіностудію поділити «по-шариковськи»?
– Ви, як ніхто інший, знаєте про кризовий стан українського кінематографа, і все-таки дали згоду очолити кіностудію імені Довженка. Ви ентузіаст чи прагматичний менеджер, який знає шляхи виходу із кризи?
– Ентузіаст і прагматичний менеджер водночас. Без ентузіазму і любові до кіно у нашій країні займатися кінематографом немає жодного сенсу. Адже кінобізнес великих грошей не приносить, і так триватиме ще довго. Але я як досвідчений менеджер добре знаю кіноіндустрію і шляхи виходу з кризи.
Переважна більшість українських кіноменеджерів навіть не знає західної системи кіновиробництва. Я вивчав цю систему і наполегливо втілюю її на кіностудії імені Довженка. Навіщо винаходити велосипед у той час, коли в усьому світі існує перевірена практикою система, в рамках якої знімають тисячі картин на рік. І це прибуткові, смішні та ненудні фільми. Альтернативою західній системі може стати рух у напрямі тих країн, де кіно взагалі не знімається. На жаль, поки що ми ближче до останніх, хоча є все для того, аби робити сучасне кіно.
– Які пріоритети у вашій роботі на кіностудії?
– Знімати якнайбільше фільмів. Нам потрібно навчитися цивілізованих західних технологій кіновиробництва і кіноменеджменту. Вкрай необхідно, щоб зайняті в кіновиробництві побачили і освоїли новий рівень технологій. Та передусім – навчити людей творчо працювати.
– Що вдалося змінити за час перебування на посаді директора кіностудії імені Довженка?
– Щонайменше, змінили атмосферу. Люди почали швидше ходити по території кіностудії. Не плазувати, не валятися під парканом, а стали ходити! А деякі навіть бігають, щоправда, за територією студії. І ними переймається вже прокуратура.
– Кажуть, на кіностудії є заборгованість із зарплати?
– «Друзі» і «доброзичливці» періодично поширюють подібні чутки, які хотілося б спростувати раз і назавжди. У нас ніколи не було заборгованості із зарплати. Адже відповідно до закону ми зобов’язані її виплачувати.
У пресі також часто порушують питання про те, що кіностудію збираються продати, а то й вже продали, понабиравши хабарів. Але при цьому забувають, що кіностудія не може бути приватизована, оскільки вона захищена статусом Національної.
До речі, деякі творчі об’єднання, які розповсюджують ці чутки, нещодавно «дозріли» і написали в Міністерство культури свої пропозиції: розділити майно кіностудії, зробивши окремо кінофабрику, а всім творчим об’єднанням віддати другу половину майна – кіностудію. Ось так, «по-шариковськи» – взяти й усе поділити. Отоді все буде відмінно. Щоправда, незрозуміло: хто заважає їм робити високоякісне кіно вже нині, залишаючись на кіностудії?
Ще одна плітка: я готуюсь написати заяву на звільнення. Я підписав контракт на 5 років і звільнятися не збираюся. Хай всі «друзі» про це не мріють.
Не мій принцип «ми зняли – ми й подивилися»
– Чи є у вас злагоджена команда, з якою плануєте досягти успіхів не лише на кіностудії, а й в українському кінематографі? Чи співпрацюєте із командою свого попередника Миколи Мащенка?
– На всі ці запитання відповідаю ствердно. А Микола Павлович Мащенко навіть очолює наглядову раду кіностудії.
– Чи плануєте зняти масштабну історичну картину?
– Ми вже працюємо над лентою. Микола Мащенко знімає другу серію фільму «Богдан-Зіновій Хмельницький». На неї потрібно багато грошей. Коштами забезпечить Міністерство культури і, природно, кіностудія. Нині складаємо кошторис, виготовлено декорації, готуємося до зйомки зимової битви.
– Який фільм ще у мріях?
– Не знаю. Професію кінорежисера, на жаль, починаю підзабувати. А як продюсер зняв би нормальне спільне кіно, яке переглядатимуть і за кордоном. Не варто робити кіно за принципом: «ми зняли – ми й подивилися».
Справжнього стає все менше
– Ви критикуєте сучасне українське кіно. Невже немає фільмів, що подобаються?
– З того, що бачив, нічого не сподобалося.
– Кого із відомих українських і російських акторів хотіли б запросити на зйомки?
– Складне запитання. Боюся, що зараз рівень російських «зірок» незрівнянно нижчий того, який був у 70-ті роки. Не можна порівняти Єфремова чи Смоктуновского із сучасними «суперзірками» – Машковим чи Мироновим. Останні тоді не підходили б навіть для масовки. Це просто непорівнянні категорії. На жаль, багатьох російських артистів, з якими хотілося б попрацювати, уже немає серед нас. Ну а блискучих закордонних акторів багато.
– Чи є у вас улюблений режисер?
– Мені дуже подобаються Вуді Ален, Хічкок, Бліє. Стівен Спілберг – найкращий режисер за останні тридцять років. Фільми Спілберга дуже яскраві, професійно бездоганні і водночас комерційно успішні.
– Чи можна сказати, що зараз американське кіно найкраще у світі?
– Американський кінематограф зараз «покрив» усю Європу і майже весь світ. Але не можна говорити, що він найкращий. Хтось любить європейське кіно, хтось – індійське, хтось – російське (як на мене – найгірше!).
Нещодавно дивився трансляцію вручення європейських «оскарів» – премії «Фелікс». У якомусь ресторані сидять якісь люди, курять, розмовляють… Склалося враження, що це клуб для самодіяльності. Можливо, у такий спосіб європейці вирішили вирізнитися від «Оскара», але це було зроблено очевидно в гірший бік. Та й фільми були схожі на студентські картини, а не на реальне кіно, про яке варто говорити. Європейське кіно мало шалений успіх у всьому світі наприкінці
60-х – початку 70-х. Тоді була маса нових ідей та людей, що й зумовлювало якісний стрибок.
– А як же «Догвіль»?
– Це також студентське кіно. Нахабний PR і гидка енергетика – таке тільки збочені критики люблять. Час усі фільми поставить на свої місця. Нехай хтось через два роки згадає, що таке «Догвіль». Найякісніше й найуспішніше кіно роблять в Америці. Творчо і комерційно вони настільки багаті, що мають змогу знімати дуже багато некомерційних фільмів. На жаль, вони, на відміну від «мила», до наших глядачів не доходять.
– Нагородження найпрестижнішою премією «Оскар» деяких фільмів зумовлює багато нарікань і критики. Наскільки, на ваш погляд, об’єктивна Американська кіноакадемія?
– Кожна премія – це дуже умовна річ. Американська кіноакадемія зовсім не об’єктивна, але це її право. Адже це добровільні збори п’ятьох тисяч академіків, що вирішують так, як хочуть. І це їхнє право. Комусь подобається та акторка, а комусь – той актор. Насправді кіноакадеміки роблять багато корисного. Адже дуже часто «Оскари» вручають для підтримки якогось напряму в кіно або ж фільму, що не має шансів на фінансовий успіх. «Оскар» практично не вручають комерційно успішним фільмам. «Титанік» та «Володар кілець» є рідкісними винятками. Кіноакадеміки майже 20 років не давали статуетку Стівену Спілбергу. Не давали Камерону. Причина такого великого опору в тому, що Спілберг – канадець: мовляв, приїхав вискочка і зняв кіно краще від усіх.
– Український «Мамай» висувався на «Оскар» у номінації «Кращий закордонний фільм», але навіть не дістав можливості поборотися за премію. Наскільки реально було отримати почесну статуетку дітищу Леся Саніна?
– Я, на жаль, не бачив «Мамая», хоча хотілося б подивитися. Тому нічого не можу сказати. Висування іноземного фільму на «Оскар» відбувається у такий спосіб: кожна країна сама вибирає фільм, який вважає найкращим із знятих за рік, і відсилає його на «Оскар». Фіни, монголи, поляки і, мабуть, навіть африканські людожери вже давно відправляють кожен рік, а ми поки що, на жаль, вперше. І я вважаю, що це прекрасно, якщо цю стежину вже второвано. Звичайно, номінація на «Оскар» залежить від американської кіноакадемії. Якби «Мамаю» дали номінацію – це був би величезний успіх. Помітили б не тільки країну, але і її фільм. «Мамай» не ввійшов до «п’ятірки», але у цьому немає нічого страшного. Просто нам треба працювати над тим, щоб щорічно відправляти свої фільми на «Оскар».
– Які тенденції сучасного кіно ви б відзначили?
– На жаль, кінематограф зараз йде у бік комп’ютерних ігор («Матриця», «Лара Крофт» тощо) і телесеріалів, що мені аж ніяк не подобається. Це нецікаво, і кіно як таке там просто відсутнє. На жаль, старого і доброго кінематографа стало дуже мало.
Ще одна тенденція: швидко розвивається східне і гонконгівське кіно. Індійське має традиційний успіх у прокаті. Воно по-своєму кумедне й добре. До речі, в Індії фільми зі сценами, де цілуються, вважаються майже непристойними і розпусними. А що у нас дивляться? Погано зроблене кіно про російських «ментів» і «бандитів». Мені значно більше подобається нехай наївне, але світле і добре індійське кіно. У всякому разі воно набагато краще від російської «чорнухи» про олігархів, маніяків і наркоманів.
Та нехай. А нам, як сказав поет, своє робить!