Бездомне обличчя Києва

Перечепившись через чарку, люди  скочуються в яму, з якої не завжди вдається виборсатися

Важко підрахувати, скільки у нашому місті бездомних, але те, що їх дуже багато, ніхто не сумнівається (за неофіційними даними –  більш як 14 тисяч). Громадська організація «Народна допомога –  Київ», яка віднедавна почала діяти у столиці,  опікується саме такими. Її партнером у цій благородній справі є Головне управління соціального захисту КМДА. Соціальні працівники надають інформаційні, консультативні послуги, здійснюють проект «Їжа на колесах», себто щоденно виїздять у визначені місця дислокації безпритульних (найчастіше –  це прийомні пункти склотари), де годують гарячими стравами бомжів, надають медичну допомогу, а також  пропонують їм одяг, взуття, ліки. В одному з таких виїздів побували кореспонденти «Вечірки».

Гірке похмілля
Наш фургон приїхав на вулицю Ушинського, і його вмить почали обступати обшарпані, брудні чоловіки та жінки. У одного –  фінгал на все око, у іншого –  ніс роз’юшений так, що нагадує закривавлену синюшну картоплину, третій –  шкутильгає, спираючись на якийсь дрючок, ще  й волоче за собою чорну, наче земля, торбину. Одне слово, контингент шокуючий, а якщо зважити на те, що від кожного тхне перегаром за кілометр… Бр-р-р-р! Таке враження, що ці люди виповзли з якоїсь гнилої, смердючої ями, причому із самісінького її дна. Дивлячись на них, важко уявити, що колись вони були молодими та красивими, чиїмись дітьми, коханими, батьками, неабиякими професіоналами.
Олег Іванович у свої 48 років нагадує старезного діда. А колись  він працював електриком  5 розряду на «Київавтоматиці», мав хорошу сім’ю, не міг натішитися  донькою Лілею. Здавалося, що ось воно щастя, у твоїх  руках, але не зумів його втримати, бо обома руками обхватив чарку. І щастя розбилося на друзки. Не стало сім’ї, втратив роботу, на п’яну голову підписав документи –  і опинився просто неба на вулиці.
–  У всьому винна клята горілка, –  щиро зізнається. –  Вона нікого до добра не приводить, але я не можу без неї жити, –  пробує усміхнутися і навіть жартувати. –  Ось зранку похмелився, і душа співає.
–  А де ж гроші берете на горілку? –  запитую його.
–  Заробляю, збираючи пляшки, макулатуру, метал. Боронь Боже, красти! Ось сьогодні вже вторгував, –  засунув руку у кишеню і витяг з неї кілька мідяків. –  Цілу гривню маю! На 75 копійок куплю пачку «Прими». А до вечора ще, може, десь машину на ринку розвантажу. Було б у мене житло, мо’ й на роботу влаштувався, а задарма ішачити на когось не хочу. Краще бути вільним із копійкою в кишені, ніж  рабом за тисячу.
Спить там, де ніч застане: у підвалі, на горищі, у під’їзді. Однак має свій моральний кодекс: де ночуєш, не гадь. Води та мила, на відміну від інших, не цурається – вряди-годи давні друзі пускають його у свої квартири, ванни. З душевним хвилюванням розповідає, як перед Новим роком зустрів на вулиці доньку (вона працює вчителькою у школі). Поспілкувалися, Ліля дала  грошей, хоч він і не просив їх.
Через чарку перечепилася і 45-річна Ніна –  мати трьох дітей та вже бабуся двох онуків. Пробувала кілька разів «зав’язати» з горілкою, але сили волі вистачило лише на два місяці. Тепер живе у підвалі з коханцем, таким же алкашем, як сама. Олександр Панчук опинився на вулиці через те, що, поки він сидів у в’язниці, брат продав його квартиру. Тепер він –  «король» бензозаправки. Його «товариш по чарці» Юрій  Алимов був електронником найвищого розряду, має диплом переможця  всесоюзного конкурсу професійної майстерності, який проходив у Таллінні. Нині, у 56 років, –  на узбіччі суспільства. Каже, що цигани обпоїли дурманом і забрали у нього квартиру. Серед цього брудного,  вошивого, смердючого й огидного  «товариства» вештається 13-річне хлопченя –  Сашко Білець, котрий ходив до школи всього  три роки. Єдина книжка, яку прочитав у своєму житті, –  про злодія була, улюблена казка –  «Гидке каченя». Власне,  він сам чимось схожий на нього. Тільки, чи стане колись  красенем-лебедем?.. Дитяче лице розпухло від вживання алкоголю (від нього має вже цироз печінки). Саша попросив аж три добавки супу і гречаної каші та кілька шматочків хліба, бо голодний, аж синій, до того ж зранку  «висушив чекушку». Грошей нашкуляв (нажебракував). У кишені дещо приберіг –  на  вечерю  купить ще одну «чекушку».

Портрет з натури
Ось таке воно бездомне обличчя нашого міста: брудне, сіре, огидне. Якби якийсь художник надумав його змалювати, то мав би шукати лише сірі та чорні фарби. Хіба що тло було б яскравим, різнокольоровим.
–  Ми проводимо анкетування наших підопічних, –  розповіла Світлана  Радівонік, соцпрацівник «Народної допомоги». –  Щоб мати повну уяву про бездомних. Середній їхній вік  –  35-40 років, освіта –  середня технічна, хоча інколи трапляються й з вищою, переважно бомжують чоловіки. Втратили житло через негаразди, інколи –  через квартирні махінації. Найбільше їх на Подолі та на Солом’янці, менше –  у центрі. Влітку перебираються  на Виноградар, ближче до садів та городів. На вигляд огидні, але в душі  дуже вразливі, співчутливі, люблять справедливість.

Готель для бездомних
У планах  ГО «Народна допомога» –  створити  готель для бездомних. Власне, такий вже є у Києві, його відкрили торік  на вулиці Суздальській, 4-6, при Будинку соціального піклування. Але  ще один не буде зайвим. Директор діючого готелю Микола Піковий не бачить у цьому конкуренції. Єдине, чим він переймається, аби  такі приміщення були доступними  саме безпритульним. Наразі ж у  облаштованому  готелі –  16 місць, але заповнений він наполовину. 8 гривень, а саме стільки коштує щодобове проживання тут, не всім бомжам по кишені. Хоча  у комфортабельних кімнатах затишно, є спеціальна кухня, санітарний блок, комірчина. «Поки що не можемо скористатися досвідом голландців, –  каже він, –  бо наші бездомні, навіть знайшовши собі роботу, позбавлені можливості розв’язати проблему власного житла. Адже на це нині розраховують не всі заможні українці». Та й на нічліжку, яка діє у цьому будинку, не всі надіються, бо вона платна –  2 гривні за ніч.  Відігрівають свої тіла та душі тут 40– 50 осіб. Решта ж викинутих життям на вулицю туляться у під’їздах,  а то й живуть просто неба. Рівень смертності серед  таких людей дуже високий.   До лікарень їх запрошують неохоче. Одне слово, бездомні –  зайві люди,  які псують європейське обличчя Києва. Але ж вони громадяни України…