Романси-шедеври на схилах Дніпра

Завтра, 17 травня, в рамках Першого Київського фестивалю романсів ім. Івана Козловського, виступить знаний співак і гітарист у ковбойському капелюсі – Володимир Засухін

Класичні шедеври
й авторські
Розкішний бас-баритон і манеру виконання старовинних і авторських романсів Володимира Засухіна не сплутаєш ні з ким. Як і сценічний образ артиста – романтичний, ефектний – Маестро завжди в крислатому капелюсі й завжди з гітарою.
Слухачі чи не найбільше полюбили Володимира Засухіна саме як популяризатора романсу. Цих творів багато в його репертуарі. Романси класичні співає ще зі студентських років, коли вчився у Львівській консерваторії у видатного співака Павла Кармалюка. Саме цьому людяному співаку-педагогові завдячує Засухін, що в нього, тоді молодого, не обірвалася дорога до пісні. Та про це згодом...
– Поряд із класичними, люблю співати і так звані побутові романси, – говорить артист, – які писалися і непрофесійними композиторами. А на той час, у XIX – на початку ХХ століття, то були просто сучасні пісні. Тоді ніхто не замислювався: який це жанр. Бо ж нема чіткої межі: це – романс, а це – ні.
Особливо йдуть на душу романси Михайла Глинки, Петра Чайковського. Їх почують слухачі і в завтрашньому концерті, у Творчій вітальні І. Козловського, що на Хрещатику.
Поміж романсів – багато і авторських творів – «Безсоння», «Танго останнього кохання», «Берега», «Гітара» –  твори, які написав на вірші поета Юрія Рибчинського. А почалася творча дружба талантів із пісні «Біля сивого Дніпра». Пригадаймо: «Я кажу спасибі долі і далекій тій весні, що судилось на Подолі народитися мені...» На тому Подолі, де в дворах цвіте барвінок, де вирує Житній ринок...
– Більшість пісень пишу дуже швидко, за п’ять хвилин, – каже Володимир Засухін. – Популярна пісня «Берега» народилася на дачі, поблизу Києва. Юрій Рибчинський сидів тоді на сходах ґанку, писав вірш, а я читав ті рядки, дивлячись через його плече. Мелодія з’явилася миттєво. А  ось «Гітару» на вірші Рибчинського писав-шліфував цілий рік.

Мав замінити Гуляєва
Шанувальники пісні, певно ж, пам’ятають: Володимир Засухін, уродженець Львова, переїхав до Києва саме після того, коли звідси відбув до Москви Юрій Гуляєв...
Наш співрозмовник повертається думками у вже далекі 1970-ті. Позаду були роки випробувань, коли з «допомогою» викладачки консерваторії «посадив» голосові зв’язки –  півроку не те що співати, розмовляти було тяжко. Тоді допоміг мудрий педагог Павло Кармалюк, після академвідпустки узяв до себе в клас. І Володимир як співак народився вдруге. Випускні іспити склав блискуче. «Відчувається школа», – зауважив тоді один із членів державної екзаменаційної комісії. Потому Засухін брав участь у концерті в Москві поміж найкращих випускників консерваторії СРСР. Але до Львівської опери запрошення не було: театр десять років стояв на ремонті. Тож у міністерстві вирішили: у Києві Засухін замінить Гуляєва.

Гітара і капелюх  –
супутники всюди
– Мені хотілося бути самим собою, – зізнається співак. – Шукав свій образ. Ще на сцені «Укрконцерту» взяв до рук гітару. Зараз у мене їх – аж п’ять. Одна – концертна. Інша – на якій граю під час репетицій. Маю гітари вдома,  одну, навіть, в машині. Гітара – моя супутниця всюди. Коли спадає на думку мелодія, одразу треба її відчути, зіграти на інструменті.
Капелюх став супутником Засухіна випадково. Почалося з того, що приятелька родини артиста  – Любов Сенюк, будучи в Словаччині, побачила оригінальний капелюх у вітрині магазину. Попрохала продати, але їй відмовили: з вітрини не продається.  Та вона «не здалася» і таки придбала той капелюх і подарувала Засухіну. Тепер у співака – тих капелюхів – не злічити...

На сцені не «грає» голосом
Упізнаємо народного артиста України Володимира Засухіна за відтінками тембру його красивого голосу. Один і той же твір майстер романсового жанру  може подати по-різному: дещо в іншому темпі, звучанні, залежно від настрою, стану душі. Бо ж не співає під фонограму, а завжди – вживу. На сцені не демонструє свій великий оперний голос, хоч і має в репертуарі чимало складних оперних партій.
Бо ж головне, вважає, передати голосом почуття. Мабуть, через те часто доводиться Володимиру Засухіну після офіційної програми концерту ще з півгодини співати слухачам «на біс».