Місто над Россю і Богуславкою

Мальовниче, чепурне і своєрідне містечко Богуслав, якому восени виповнюється 975 років, розташоване у найпівденнішій точці Київщини за сто двадцять кілометрів од столиці. Віддаленість від центру позначається не лише на природі та укладі життя богуславців, які все роблять неквапно, але ґрунтовно, а й на їх господарській та виробничій діяльності.

Нові часи, на жаль, додали тутешнім мешканцям чимало проблем. Із понад двох десятків колись успішно діючих підприємств нині у місті працює всього кілька та й ті не на повну потужність. Про відому колись далеко за межами України своїми чудовими художніми виробами фабрику «Богуславка» залишилися лише спогади та кілька ткацьких верстатів майстринь-надомниць, які почали відроджувати призабутий промисел.
Попри ці та інші проблеми міський голова Ігор Никоненко, уродженець і патріот цього мальовничого краю, не втрачає оптимізму і разом зі своїми однодумцями й помічниками все робить для відродження й розвитку Богуслава. Хоча й не приховує, що дається це нелегко. Адже подібне 17-тисячне містечко у сусідній Польщі має для свого життя і розвитку щороку бюджет, що дорівнює 40 мільйонам наших гривень, а Богуслав радий був би й неповним трьом, якби всі вони залишалися місту. Щоправда, Ігор Миколайович зізнається: цього вистачало б на життя, але розвиватися все ж було б ніяк. Тому голова, як і всі богуславці, дуже сподівається на кошти, які уряд обіцяє виділити місту з нагоди ювілею.
Та й самі вони шукають шляхів відродження, впорядкування і розвитку свого міста. Нині голова з помічниками переймаються стратегічним планом розвитку Богуслава та генеральним планом його забудови. Цієї весни заклали парк на березі Росі навколо пам’ятника Марусі Богуславки. Досягли домовленостей на рівні уряду Фінляндії про фінансування 70 відсотків вартості будівництва сучасного сміттєспалювального заводу. Побувавши у Богуславі, запропонували міській владі економічне співробітництво й італійці. Сподіваються отримати дивіденди й від недавньої презентації міста в Оксфорді. Не так швидко, як хотілося б, але впевнено розвивається й зелений туризм. Адже Богуславу є чим і ким пишатися.
Територія ця заселена здавна. Біля міста збереглися залишки давньоруського городища XI-XIII століття, яке, очевидно, можна ототожнювати з містом Богуславлем, згадуваним у літописі 1195 року. Воно разом з Корсунем і Каневом було одним із найбільших укріплених пунктів на південному кордоні Русі.
Вперше ж Богуслав згадують у літописі 1032 року як поселення-фортецю. А в офіційних документах перші спогади про місто датовані 1195 роком, коли воно разом з іншими містами і селищами цієї добре укріпленої оборонної лінії було передано київським князем Рюриком князю Всеволоду Велике Гніздо. київські князі, для захисту кордонів від половців, селили тут турків, берендеїв, «чорних клобуків».
Назва міста походить від річки Богуславки – лівої притоки Росі, над якою воно й розташоване. А Рось, уздовж берегів якої виходять гранітні скелі, розтікаючись рукавами, ділить місто на дві половини. Поверхня велетенських валунів, згладжена паводковими водами і ледь вивітрена, справляє казкове враження. Як і чудові краєвиди міста, що потопає в зелені. Все це не може залишити байдужим того, кому трапиться хоча б раз побувати тут. Недарма Богуслав надихав і надихає художників, поетів і письменників. Є тут музеї Марка Вовчка та Івана Сошенка.
Навчався у Богуславі, а потім працював учителем словесності, географії та арифметики класик української літератури Іван Нечуй-Левицький. Нині у цій колишній бурсі – вищий навчальний заклад першого рівня акредитації, що готує фахівців семи спеціальностей – гуманітарний коледж імені І.С.Нечуя-Левицького. Цими весняними днями він святкує своє 40-річчя. Приїжджають до Богуслава опановувати науку хлопці й дівчата не тільки з Київщини, а й з усієї України. І багато хто з них назавжди залишається у цьому мальовничому містечку над Россю і Богуславкою.