У пошуках втраченого
«Вечірка» з’ясовувала, куди зникли «Бюро-знахідок»
«А я й не подумала», – відповіла, зателефонувавши до «Бюро знахідок» метрополітену, киянка на запитання комірника Галини Чернодуб: чому не віддала чужий інструмент черговій по станції, а понесла його додому? Тож молодий музикант отримав забуту у вагоні бандуру не в «Бюро знахідок» у підземному переході станції метро «Нивки», а від жінки, яка вирішила особисто повернути річ власнику. Киянину, котрий напередодні Великодня цікавився у пані Галини, чи не принесли їй чорну сумку, повну обсмалених курей та гусей, пощастило менше. На бандурі грає не кожен, а м’ясо смакує усім, – тут уже спокуса значно більша.
Хтось розшукував рудого собаку. А одного разу Галина Миколаївна почула у слухавці й зовсім несподіване: «Часом не у вас моя наречена?». Віджартувалася: «Вона, звісно ж, вродлива?». «Вийдіть і подивіться самі, – запропонував чоловічий голос. – Її у мене викрали, сказали, щоб забрав у «Бюро знахідок». Справді, біля дверей стояли нарядні дівчата. «Хто з вас виходить заміж?», – уточнила комірник і запросила молоду до службової кімнатки. Знову дзвінок: «Знайшли?». Невдовзі за весільною пропажею приїхав молодий. Так дотепники осучаснили давній український обряд.
У «засіках» «Бюро знахідок» метрополітену – колекція значків – «трофей» забутого кимось пакунка. Велика зв’язка ключів, різноманітних документів: якщо зазначені адреси – Галина Миколаївна пише листи. Посвідчень громадянства України, військових, студентських квитків, трудових книжок тощо цілі стоси і в «Бюро знахідок» центрального залізничного вокзалу, яке розташоване на Вокзальній. Та не усі поспішають, як зауважила старший комірник Надія Прокопівна Сокольвак, долучити їх до своїх ділових паперів. Найчастіше люди не згадують і про сумки зі старим брудним одягом в автоматичних комірках камери схову, де їх можна лишити тільки на 5 діб. Опісля ці поклажі перекочовують на 30 діб до «Бюро знахідок» і насичують його специфічним запахом. А коли він ще й змішується із «пахощами» гнилої картоплі, цибулі й протухлої ковбаси – бо жалісливі комірниці не викидають ці продуктові припаси із торб, чекаючи, що ось-ось з’являться голодні власники. Але замість власників «Бюро знахідок» поповнюють мошки.
За радянських часів із камери схову вилучали до «Бюро знахідок» іноді автомати чи пістолети, багато макової соломки. Господарі, звісно ж, за ними не зверталися. А ось череп, здобутий десь на розкопках, власник забрав.
До «Бюро знахідок» усе загублене й забуте потрапляє і з вокзальних залів очікування, туалетів, іноді його підкидають прямо під двері. Бабуся якось принесла сюди чийсь гаманець із п’ятьма гривнями.
У вагонах метро нам щодня нагадують, щоб не забували свої речі, на ескалаторах – щоб їх пильнували, бо почастішали крадіжки. Та одні люди все одно щось забувають і гублять у транспорті чи деінде, а інші те знаходять. Взагалі, перш ніж вважати щось назавжди втраченим, поцікавтесь щодо нього у «Бюро знахідок» метрополітену (тел.238-43-13), залізничного вокзалу (481-10-05), ГУ МВС по Києву (279-78-44).