«Великий, маленький» про велике і дуже велике
На відкритті IV Міжнародної асамблеї фантастів «Портал-2007» американський письменник Джон Краулі заявив, що він бачив драконів: «Але, не треба споряджати експедиції. І шукати звіроящерів у традиційних місцях заселення. Дракони живуть серед нас».– Чи не обманюєте ви читачів? Як часто зустрічаєтеся з цими істотами? І, відкривши для себе нову планету – Україну, ким себе почуваєте: інопланетянином чи Колумбом? – відповідає автор всесвітньо відомих романів «Єгипет» і «Великий, маленький».
Джон Краулі: Тут я почуваюся Колумбом. Але, Колумбом, який прийшов до Нового Світу по мапах вікінгів. Я не перший американський письменник, якого запросили на київську асамблею. Але я почуваюся першопрохідником. І трішки… дитиною. У дитинстві часто переїздив із одного міста до іншого. Бачив великі вулиці і багато яскравих вивісок, які я не міг прочитати. Тут, у Києві (посміхається наївною дитячою посмішкою) все як ТОДІ. Я відкриваю для себе нове красиве місто, бачу його вулиці та вивіски, які, на жаль, не можу прочитати.
– Христофор Колумб привіз у Європу золото, картоплю і тютюн. Що повезете ви до Америки?
Джон Краулі: Тут багато дивних речей! Учора, наприклад, я достатньо близько познайомився з горілкою «Хортиця». Навіть побачив кількох драконів (сміється). Не вважайте, що це реклама, але я прихопив би з собою кілька пляшок. А якщо серйозно, великий командор привіз до Америки місіонерів. І що з цього вийшло? Я, хоча мене і виховали ченці, супротивник релігійного втручання. У кожного народу своя релігія, свої традиції. І нав’язувати свою «єдино правильну точку зору» – неправильно. Я нікого ні в чому не переконую. Мої місіонери – книги. Сподіваюся, їх будуть перекладати на українську мову. Ваш читач повинен їх прочитати і посперечатися із мною. А інакше – не можна. До речі, ви запитали про «тютюн» і про «картоплю». Я сподіваюся познайомитися з вашим містом і, якщо пощастить, прихопити із собою ідею нового красивого роману.
– Яка у вас буде культурна програма?
Джон Краулі: Із вікна таксі я побачив Володимирський собор. Оригінальна і зовні дуже скромна церква. Хотілося б заглянути усередину. Мені казали, там можна побачити розписи відомих художників. Потім друзі обіцяли зводити мене і Лорі (дружина письменника – Авт.) на Андріївський узвіз. Там, як це по-вашому, «ЙАРМАРУК» сувенірів і будинок, у якому жив Михайло Булгаков.
– Як ви ставитеся до того, щоб надати Булгакову статус письменника-фантаста?
Джон Краулі: Він, звичайно, великий письменник. А наскільки реаліст – судити не мені. Я приїхав з іншого світу. І для мене його епоха нереальна. Можливо, у часи Булгакова сатана гуляв вулицями вашого міста і виконував людські бажання... Але для нас – це велика фантастика. А було б цікаво пережити все це по-справжньому.
– Ідеї улюбленого вами «Майстра і Маргарити» народилися на Андріївському узвозі. Там, якщо вірити легендам, ще й дотепер гуляють справжні київські відьми. Ви не боїтеся зустрітися із однією з них?
Джон Краулі: Було б здорово зустріти в Києві відьму! (захоплено)! Я б терміново викликав перекладача, заплатив йому багато грошей і написав би чудовий репортаж! Але, з відьмами я ще не зустрічався. А драконів бачив (довірливо) – іноді, їх плутають з людьми. Але відмінності, скажу вам, є.
– Якщо можна, розкажіть, як не потрапити в халепу?
Джон Краулі: Усе залежить від того, що ТАМ (показує на серце), усередині. Інколи людська зовнішність оманлива. І дракони трапляються із добрим серцем, шляхетними манерами і зовсім не драконячими звичками.
– Це правда, що ви знаєте драконячу мову?
Джон Краулі: Так, ми знаходимо спільну мову. Але на цьому мої лінгвістичні пізнання закінчуються. Я не знаю іноземних мов. Зате перекладачі можуть заробляти гроші і читати мої книги безплатно (посміхається). Можливо, на цьому заробляють небагато, зате вони мої перші критики. Письменнику дуже важливо відчуття власної корисності. І не тільки для своєї містечкової громади чи країни, у якій він живе. Кожна моя книга – як лист читачеві. Інколи вони знаходять лише місцевих адресатів. А мені, як і кожному з нас, дуже хочеться спілкуватися без поштових марок і кордонів.