Автора «Марічки» пом’януть на Байковому цвинтарі

Робочий стіл у київській квартирі улюбленця стількох поколінь поета-пісняра Михайла Ткача залишився без господаря. Сьогодні минає дев’ять днів, як полинув за обрій народний артист України, автор численних книжок-поезій. Поміж них такі знані з дитинства поетичні шедеври – «Ясени», «Білий сніг на зеленому листі», «Ой не ріж косу» і «Марічка».

Нам пригадується одна з останніх зустрічей тут, у його квартирі на Прорізній, коли Михайло Ткач розповідав романтичну історію про народження «Марічки». Застали його тоді за комп’ютером. Поет добре користувався «пером» XXI століття, але зізнавався, що вірші пише тільки від руки. Як і тоді, 50 років тому, коли виводив на паперовому аркуші: «Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко, я до твого серця кладку прокладу».
Спекотне, барвисте літо 1955-го. Михайло – юний студент Чернівецького медичного інституту «відпрацьовував» тоді державний борг – проходив практику в буковинській сільській лікарні, в Путилі.
Оповиті спогадами студентський будиночок біля лікарні, де «практикувались» юні медики, невеличка їдальня, що привітно вітала «гостей» усмішками і добрими словами працівниць лікарняної кухні. А довкілля – Карпати, річка Путилка – така краса, таке натхнення...
Якось про віршування Михайла хлопці-практиканти розповіли працівниці лікарняної кухні, симпатичній Марічці Кисилиці. «Майбутній лікар пише вірші?», – усміхнулась вона. У відповідь Михайло нічого не сказав, а ввечері, усамітнившись у малесенькій кімнатці, виводив на білих аркушах «Марія, Марічка... В’ється наче змійка, неспокійна річка...»
Тоді його свідками були лише невелике ліжко, до якого Михайло стрибав прямо з вікна, маленька тумбочка, що одночасно була і шафою, і письмовим столом, та гасова лампа, принесена дбайливим завгоспом лікарні в поміч обдарованому юнакові. Вже вранці Марічка тримала в руках слова майбутньої пісні. Тоді ні Михайло, ні Марічка навіть не здогадувались, що пісня, котру згодом заспіває народний артист СРСР Дмитро Гнатюк, довічно житиме серед українців.
Перебираємо знімки молодості Михайла Ткача і вже сучасні. Якби тільки «Марічку» написав поет, то й тоді б його слово-ім’я навічно жило поміж нас.