«Наліво» кроком руш!

Де ця вулиця, де цей будинок
Повістка з військкомату ігнорується. Знайдена у поштовій скриньці, а не передана з рук у руки з обов’язковою розпискою у відомості, повістка недійсна. Хто доведе, що ви її отримали? Від нічних або досвітніх візитів дільничного, який може принести повістку, також можна відвертітися. Ваш будинок – фортеця.  непроханому гостю батьки можуть відповісти: «Ми вас не знаємо і двері не відчинимо. Якщо потрібно – приходьте вдень».  

Мамій
Якщо дільничний був наполегливим і повістку вручив, треба пам’ятати, що до виповнення 18-ти років ви – неповнолітній. Тож до райвійськкомату ви можете прийти разом із батьками. По-перше, воєнком повинен розкрити їм військову таємницю: рід військ і можливе місце призначення. По-друге, батьки мають право довести комісарові і всім, від кого залежить доля їхньої дитини, чому хлопчик має право на відстрочку. Зацікавлені сторони можуть порозумітися, якщо переведуть тему розмови на поліпшення матеріально-технічної бази райвійськкомату: придбання комп’ютера, оновлення стендів, пожертва на ремонт приймальні і на «гуталін». 

Жовтий квиток
На медкомісії треба говорити про усі свої шкільні болячки. Нарікайте на поганий зір, гіпертонію, сколіоз, енурез і навіть на простату. З урахуванням «пом’якшувальних обставин» (за деякими даними це коштує від 300 до 500 $) лікар все підтвердить і вашого лоба не «заголять». Щоправда, поганий зір і слабкий шлунок не дають підстави для уникнення служби в будбаті.

Хресний хід
З деякого часу призовники мають право на альтернативну службу. Так би мовити, з суто релігійних переконань. Свободу совісті в Україні не утискують. Пастор і громада, до якої ви приписані, видадуть вам потрібний папірець і навіть все, що треба відробити.  Але домовлятися з пастором треба заздалегідь. П’ять років «хресної ходи» і вас направлять на цивільну роботу. З п’ятирічним копійчаним заробітком, але без півторарічних солдатських хліба-солі. 

Одеса–мама
За два-три роки до призову, чотирнадцятирічному українцю і п’ятнадцятирічному росіянину треба згадати про родичів із ближнього зарубіжжя. Бабусі і дідусі приймуть онука із розпростертими обіймами. Вислухають, схвалять і допоможуть відсвяткувати повноліття обов’язковим візитом до паспортиста й одержанням червоно-синьошкірої паспортини. Через рік, коли допризовник повернеться додому, про наявність другого громадянства він «забуде». І як здивується районний комісар, коли дізнається, що на довіреній йому території проживає громадянин суміжної держави.

«ПОСТОЙ, паровОЗ»
Уникнути військової служби можна, ставши трудовим мігрантом. В російській глибинці і в деяких районах СНД на прописку не дивляться. Так само і на польських хуторах. Щоправда, висидіти п’ять-десять років на одному місці дуже важко. І під час повернення можуть виникнути проблеми з «простроченням візового режиму».

Білий прапор на «ВЕЖІ»
Якщо із російським паспортом нічого не вийшло, спробуйте отримати «білий». Клеїти дурня не важко. Щоправда, з таким паспортом в академіях не навчаються і кар’єру в офісах не роблять. Але з ним можна одружуватись, працювати і не ходити в кирзових чоботях.