Артистка не вміє читати

У рамках туру «КругоСвєтка» Світлана Сурганова вдруге протягом останнього півріччя відвідала Київ.
– Із задоволенням виступала б раз на тиждень, – каже Сурганова. – Не кожен артист може дозволити собі виступати так часто у столиці. Хоча й публіки сьогодні небагато, головне – її енергетика. Краще бачити на концерті невелику кількість відданих фанатів, ніж повну, але «мертву» залу.
– Як доглядаєте за собою?
– Чотири рази на тиждень відвідую фітнес-центр. Позбавляюся там жиру, накопиченого в Україні, – посміхається Світлана. – Косметикою у повсякденному житті не користуюся – навіть не знаю, яка мені потрібна. На сцені іноді експериментую з макіяжем. А загалом, найкраща косметика для жінки – чоловічі гормони.
– А яка їжа найкраща для артиста?
– Я люблю рибу, особливо – в японській кухні. Не можу і тижня прожити, аби не відвідати суші-бар. Головне – в усьому прислухатися до свого організму, бо він – єдиний, хто тебе ніколи не обдурить. Якщо хочеш випити п’ятдесят грамів віскі –  треба це зробити, і не думати про можливу шкоду. Але, звісно, важливо мати і сміливість, аби відмовити собі у надлишках.
– Щойно свій виступ ви завершили романсом на вірші Марини Цвєтаєвої...
– Я дуже люблю поезію за образність: Ахматову, Блока, Лорку. Але мені, як правило, подобаються не окремі твори авторів, а словосполучення, рими. Навіть одне слово майстра може надихнути на створення власної пісні.
– Як на вас впливає весна?
– Цю весну зустрічала в Альпах: сніг і сонце там неймовірно прекрасні. Каталася на лижах. Але весна – це завжди депресія. Лише у квітні все в душі оживає. Ще цієї весни з мене намагалися зробити топ-модель – знімали програму на телеканалі ТНТ. Коли мене змусили ходити по подіуму на 11-сантиметрових підборах, почувалася дискомфортно. Комплексувала з приводу свого маленького зросту, бо поряд були професійні моделі, у яких ноги ростуть від вух. Але потім розслабилася. Головне – внутрішня краса. Яка у мені, безумовно, присутня.
– Ви часто мандруєте?
– У рамках «КругоСвєтки» об’їздила все СНД. За кордоном буваю не так часто. Принаймні, англійську мову вивчити у подорожах ще не встигла. Запам’яталася пригода у Парижі, у центрі сучасного мистецтва. Ми з двома подругами хотіли потрапити до зали зі скульптурами Огюста Родена, яка, на превеликий жаль, виявилася закритою. Довелося збрехати: мовляв, шукаємо чоловіка-епілептика, який завжди вчиняє самогубство біля творів Родена. На скульптури ми подивилися, але довелося утікати від охоронця з великою палкою.
Щойно з друку вийшла книжка лідерки групи «Бучч» Олени Погребіжської «Сповідь чотирьох». Мова у ній йде про трьох неординарних виконавиць російської сцени: Світлану Сурганову, Ірину Богушевську, Ганну Герасимову. Четверта сповідь – від самої авторки книги. Сурганова розділ про себе ще не прочитала.
– Немає часу. Не вмію читати. Більше люблю слухати. У мене з’явився МП3-плеєр – закачую туди аудіокниги. Слухаю «Євгена Онєгіна» у виконанні Смоктуновського, романи Рея Бредбері, вірші Бориса Пастернака.
– А музику?
– Зараз у світі мало нових мелодій з’являється. Багато професійних аранжувань, музичних фокусів, але мелодизму все менше. У принципі, нот усього сім, і будь-який математик може вирахувати кількість їх можливих комбінацій. Чим далі, тим композиторам складніше. Щось цікаве можна створити лише на перетині жанрів.
– Наскільки експериментальна музика «Сурганової і оркестру»?
– Наша творчість несучасна. От Земфіра, наприклад, – це музика XXI століття, а «Сурганова і оркестр» – дев’ятнадцятого. Але і те, і те, і навіть третє має право на існування.
– Скрипка – ваша муза?
– Це прекрасний музичний інструмент, на якому я зараз знову починаю вчитися грати. Купила нову електричну скрипку. Вона – як людина. Не терпить, коли на ній перестають грати. У мене була перерва – через особисті проблеми. І тепер треба просити скрипку, аби вона мене знову прийняла.