Культурні діалоги

Відтепер Київ пов’язує з Францією творчість двох Франсуаз. Друга – Шово, композитор і піаністка, –  увійшла в життя киян минулої неділі

 У Колонному залі імені М.В.Лисенка Національної філармонії України  відбувся XII концерт «Елітних вечорів камерної музики» – проект народної артистки України Євгенії Басалаєвої. «Діалоги культур. Музика Франції. Іmpression» – таку назву мав концерт, у другому відділенні якого усі твори виконувались у перекладі для двох фортепіано. Франсуаза Шово грала з Євгенією Басалаєвою свій «Караван», «Елегію» Ф.Пуленка, «Болеро» М.Равеля та сюїту «Поргі і Бесс» Д.Гершвіна.

Знаки двох Франсуаз
Концерт у філармонії не транслювався по радіо у прямому ефірі. На відміну від того, французького, який герої першої Франсуази  – Саган, з повісті «Чи любите ви Брамса?», одночасно слухали: у залі Плейєль і в авто по дорозі із міста Лілль.
Саме у цьому місті на півночі Франції народилася майбутня лауреатка міжнародних конкурсів і теж  Франсуаза –  Шово. Тумани Ліллю, такі ж, як в Англії, вона увічнила в п’єсі  «Сади в тумані» ще чотири роки тому.  Написала твір для фортепіано та Вільнюського струнного квартету, надихаючись особистістю кожного музиканта. Третя частина, для віолончеліста, здалася композиторці надто тональною, і вона викинула партитуру в урну. «Слава Богу, – зауважила Шово, – що того дня не поквапились винести сміття, і мені таки вдалося знайти в ньому зіжмакані аркуші».
Є місце у п’єсі, де звуки нестримно змінюються – немов  хмари, що рухаються у Вільнюсі, за спостереженням Франсуази, дуже швидко. «Так само швидко  зникає звук в арфи, – зазначила піаністка, виступаючи перед  слухачами свого майстер-класу в Національній музичній академії імені П.І.Чайковського.
–  Це треба враховувати».
Також швидко й передчасно згасло життя російської  арфістки, котра записала свою партію у квінтеті Франсуази Шово для арфи та Вільнюського струнного квартету. Молода жінка вкоротила собі віку дієтою, споживаючи тільки лимони.

Мелодійні скарби
Франсуаза Шово народилася в сім’ї, де не було музикантів. За фортепіано сіла надто пізно – у 13 років. Уже через три  – досягла великого успіху. Але помирає її вчитель, професор – і дівчина  опиняється на роздоріжжі. Згодом здобуває освіту в Нью-Йорку та у Вищому музичному інституті в Парижі. Нині музику Франсуази Шово виконують у всіх країнах Європи, Америки й Азії. До серії компакт-дисків «Золота колекція Петербурга», випущеної до 300-річчя міста, увійшов і музикальний CD, присвячений творам Шово.
Франсуаза Шово – єдина піаністка у світі, яка поклала на магнітну стрічку сріблястого CD всі фортепіанні твори Даріуса Мійо. Дружина композитора – Мадлен, котрій нині виповнилося б 105 років, виявилась для Франсуази справжнім скарбом: справно консультувала дівчину щодо творчості свого чоловіка, а ще  показувала записи із голосом Клода Дебюссі. На тих плівках маестро розповідав про кожен свій твір.
Тож перший приїзд Франсуази Шово в Україну – це і презентація її творчості, і нові сторінки у пізнанні надбання визначних французьких композиторів Дебюссі,  Пуленка (учениця якого згодом стала педагогом Франсуази. – Прим. Авт.), Мійо.  Музиканти виконують їхні твори по-своєму, але завдяки Шово у Києві дізналися, як же  трактували свою музику її автори.

Кольори симфоній
Уже рік, як Франсуаза живе з родиною, чоловіком і трьома дітьми, у містечку Меш на кордоні зі Швейцарією. У великому будинку, розташованому в безлюдній місцині, де з вікон відкривається величезна панорама: гори, ліс, небо… Іноді вона не встає з-за столу упродовж трьох діб через свою звичку обов’язково завершити розпочатий твір. І опісля падає від утоми. Серед її друзів чимало художників, а свої симфонії вона називає кольорами: «Біла», «Золота», «Індиго»...  Новий дім для неї – як обсерваторія, з якої вона щодня спостерігає за зірками, Космосом. Космічна глибина – і в її творах. Колись у них з’явиться й щось про Україну, бо ж Франсуазу особливо вразили кияни:  відкриті, щирі, чуйні.