Марш із тромбоном

Військовий оркестр врятував Україну від міжнародного скандалу

Чимало киян чули і бачили цей колектив на Хрещатику, на майдані Незалежності під час військових парадів. Його музиканти – неперевершені віртуози, які не лише грають, але й водночас виконують дефіле із музичними інструментами. До речі, щось подібне намагаються створити зарубіжні військові оркестри, але їхні намагання дуже скромні: крок вправо, крок вліво. Отож наші музиканти дивують своєю майстерністю увесь світ: не випускаючи з рук інструменти, то вальсують, то танцюють танго, гопак, краков’як. Єдиний, хто не грає під час дефіле, це – кларнетист. Бо показує сальто.
Понад 70 гімнів у репертуарі оркестру Почесної варти Міністерства оборони. Ним керує диригент Михайло Рябоконь. У світі більш ніж 120 країн і кожна має свій гімн, що є невід’ємною складовою державної атрибутики. Він пошановується нарівні з державним прапором, гербом і віддзеркалює пісенну мелодику, притаманну  народу. Чи не найврочистіше звучить така мелодія у виконанні військового духового оркестру.
– Якщо звичайний солдат проходить курс молодого бійця за кілька тижнів, – наголошує Михайло Рябоконь, – то на музиканта треба вчитися кілька років. По собі знаю: щоб стати трубачем такого оркестру, я 5 років навчався у музшколі, 4 роки – у музучилищі й 5 – у консерваторії. В оркестр беремо переважно новобранців, у яких за плечима бодай музучилище.
У трубача Олександра Герасимовича є саме такий диплом. Він мав намір вступити до консерваторії, та поперек мрії стали фінансові труднощі.
– Сподіваюся, що у військовому оркестрі відшліфую свою майстерність, – каже він, – і далі мені буде легше добиватися професійного росту. Дуже задоволений службою у Почесній варті. Стількох визначних політиків світу побачив зблизька!
– Який гімн, на твою думку, найскладніший?
– Напевно, що аргентинський. Він нагадує увертюру і триває 5 хвилин. А найкоротший – японський, всього 8 тактів.
– А наймелодійніший для мене угорський, – додає маестро Рябоконь. – Але одна річ виконувати таку увертюру у теплі в оперному театрі, а інша – на морозі, коли губи липнуть до мундштука.
Музиканти згадали закони фізики: перед тим, як виходити на холод, заливають у мундштук спирт і одразу притуляються до інструмента губами, щоб на морозі спирт не встиг перетворитися на конденсат.
Звісно, усіх гімнів неможливо запам’ятати, тому перед церемонією за участю іноземного гостя оркестранти під час репетиції згадують мелодію. А якщо лише отримали ноти, беруться розучувати їх.
– Одного разу нашому музикантові довелося стояти у Почесній варті біля Вічного вогню у парку Слави, – згадує диригент. – За кілька хвилин до покладання квітів Президентом України одному вартовому стало зле. Я мерщій відвів його вбік, а на його місце поставив свого баритоніста, давши йому в руки карабін. Він відрізнявся від інших хіба що аксельбантом. Так що не осоромилися.
Бажаючих служити народу України не вельми багато, а в духовому оркестрі – і поготів. Нині за штатним розкладом у ньому 71 музикант, насправді ж їх – 46. Не заманиш сюди контрактників, бо мізерна зарплата – 560 гривень за перший рік служби, незалежно від кваліфікації. Звісно, краще піти кудись в охорону на півтори тисячі.
Мало хто знає, що наші музиканти одного разу вберегли Україну від дипломатичного скандалу. А спричинити його міг гімн республіки Конго, де мало не щомісяця – державні перевороти, змінюється влада. Музиканти мали на руках ноти трьох державних гімнів, а ось який належить виконувати на честь президента, котрий їхав в Україну, сумнівалися. Отож довелося негайно розшукувати конголезького студента у Києві і з ним консультуватися, адже на рівні посольств ніяких інших зв’язків не було. Президента зустріли і провели, як належить. Так Почесна варта врятувала Україну від міжнародного скандалу. Щоправда, через три місяці, це вже не мало значення, чергового президента Конго вбили.