Стійкий олов’яний синьожупанник

Унікальну  київську колекцію військової мініатюри бойкотували у Москві

Правила гри
«У шахів і олов’яних солдатиків спільні предки, – розповідає науковий співробітник музею Андрій Кіктєв. – Перші перетворилися у гру давно, другі – надолужують прогаяне у наш час. Виходять, зокрема і в Україні, томи, присвячені війнам, окремим битвам. Тут не тільки нариси, схеми, відомості про полководців, героїв, а й нормативні вимоги до мініатюр. Обов’язковими є і ґудзики на мундирах, і номери підрозділів на кокардах, і зачіски, і навіть вирази облич».
Масштаби різні – 16-й, 35-й, 72-й, але найпопулярніший 35-й. Це означає, що воїнів, коней, техніку зменшено у 35 разів. Можна до подробиць змоделювати ту чи ту баталію – наприклад, Бородинську. За правилами гри, задається певна погода. Учасники – «Кутузов» і «Наполеон» – домовляються, наскільки грузький на полі бою ґрунт. Але на відміну від шахів, у військовій грі – ворґеймі – значним є фактор фортуни. Тому кидають жереб – 12-гранний кубик – і залежно від числа, яке випало, визначають: влучає у ціль батарея чи ні. Як і шахові партії, ворґейми відкладають, переносять, вони тривають по кілька днів.
Учасники ворґейму мають сотні олов’яних воїнів, гармати, обози. Усе це дбайливо зберігають у спеціальних коробках або прозорих футлярах, куди не потрапляє пил. До чергової гри…

Гарнізон «Київської фортеці»
Мало хто знає, що музей на Печерську приховує ще й олов’яний скарб. А почалося начебто з малого – благородного жесту колишнього консультанта музею Олександра Петровського. У минулому офіцер царської армії, історик, тонкий знавець російського обмундирування, Олександр Олександрович заповів своє зібрання музеєві «Косий капонір» (тодішня назва «Київської фортеці»). Волю діда виконав 1986 року онук Сергій Максимов. То було близько 100 фігурок – переважно пласких олов’яних солдатиків нюрнберзького типу, виготовлених у другій чверті ХХ століття. Нині колекція військової мініатюри музею розрослася до 1083 одиниць. Вона четверта за значимістю у Європі й найбагатша на теренах колишнього СРСР.
На жаль, олов’яний гарнізон «Київської фортеці» тривалий час лежав у загашниках, усіма забутий. А під час транспортування у Донецьк, де була виставка, значна частина фігурок деформувалася, майже з усіх облізла фарба. За реставрацію колекції взявся молодий художник Андрій Шуліка, сам автор багатьох моделей. На сьогодні відновлено близько третини мініатюр. Робота триває.
Андрій розповів, що сучасні майстри віддають перевагу не традиційному олову, а пластику:
«Олово добре служило справі й тішило любителів ворґейму – Суворова, Павла І, Наполеона, Андерсена, Вальтера Скотта, Черчілля, Чанкай-ші. Але його недолік – обмеженість у відтворенні деталей, пов’язана із технологією литва, як результат – спрощення витвору та, головне, можливість його тиражування, не завжди бажана. Зате пластик дає змогу зобразити ордени на мундирі Розумовського, зморшку на чолі Петра Сагайдачного, блиск його очей. І ці риси, схоплені майстром, уже не розтиражуєш. Це своєрідна скульптура. Технологія литва диктує й обмежений діапазон поз – солдат стоїть на посту, крокує у лавах, біжить, стріляє з коліна – до 20 варіантів, не більше. Пластик у цьому плані дає змогу зліпити будь-що, втілити будь-яку фантазію».
Козак з картини Рєпіна
Напрям колекції музею, якою опікувався клуб із красномовною назвою «Слава Отечества», із здобуттям незалежності зазнав змін. Тематику війни 1812 року – виконані у 35-му масштабі копії російської і французької армій із наполеонівським штабом включно – тут зберегли. Але з ініціативи директора «Київської фортеці» В’ячеслава Кулініча науковці музею поповнили експозицію зразками з військової історії нашої країни. Так, уперше в Україні з’явилися мініатюрні загони синьожупанників – гайдамаків із бравими сотниками на чолі. Гордістю колекції є твори мистецтва – пластикові фігурки найвідоміших гетьманів України, що претендують на портретну схожість, козацькі лави часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, січові стрільці УНР тощо. Авторами цих та інших робіт є відомі не тільки в Україні, а й у Європі майстри – В.Бузало, О.Ковалинський, В.Боженко, В.Шевчук, В.Кірєєв, М.Кіхно, Р.Стопанов та інші.
Андрій Шуліка возив синьожупанників і січових стрільців на виставку до Москви. Думав, це зацікавить росіян. «Вони більше говорили про недоцільність тематики, – згадує художник, – ніж про майстерність виконання мініатюр. Радили натомість створити фігурки запорожців з персонажів Іллі Рєпіна». У той же час олов’яні есесівці при повному параді не викликають у московських знавців естетичного спротиву.

Ворґейм – задоволення недешеве
«Ця фігурка називається «убитий кінь» і виконана, як і все інше, надзвичайно реалістично – до найменшої деталі збруї, – зауважив, помітивши мою зацікавленість, Андрій Кіктєв. – Ось дивіться: на штанях піхотинців наполеонівської доби ряди ґудзиків. Якщо майстер знехтує цією деталлю, витвір його впаде в ціні. На розкладках Андріївського узвозу, де олов’яними солдатиками торгують і оптом, і вроздріб, на такі «дрібниці» не звертають уваги, а справжні знавці вимагають від авторів за максимумом».
Це й зрозуміло, адже коштує кожний такий піхотинець від 350 до 1000 гривень. Це відносно прості моделі, які можна відтворювати в заводських умовах. Якщо ж ідеться про індивідуальне замовлення, дотримання портретної схожості, то ціна різко зростає: ті самі цифри, але у доларах США.
Сказати, що в Україні справжній бум, пов’язаний із військовою мініатюрою, поки що не можна. Але ентузіасти серед киян є. Наприклад, відомий тележурналіст Данило Яневський, який збирає військову мініатюру Другої світової війни. Але більшість замовників – люди непублічні й воліють залишатися у затінку.
Андрій Шуліка переступив поріг «Київської фортеці» із пропозицією зробити діараму битви під Жовтими Водами. Пропонував він утілити в мініатюрах і Крути. Усе впирається у гроші. А переоцінити виховне значення колекції військових мініатюр «Київської фортеці» з її українським колоритом неможливо.