Березневі чари

Київ полонили гімнастки-«художниці»

Свято. Кубок Дерюгіної зі статусом етапу Кубка світу став основною подією в культурно-спортивному житті столиці. До Палацу спорту йшли цілими родинами, як на свято. Дитячі руки бережно тримали букети квітів і м’які іграшки для своїх улюблениць. Сім’я Романенків спеціально навідалася до Києва з Житомирщини. Зупинилися в далеких родичів, дівчатка Марина і Ксеня спали на так-сяк пристосованих розкладачках – і все заради того, щоб стати свідком виступу Годунко. «Мої доні також займаються художньою гімнастикою, щоденно по два рази добираються маршрутним автобусом до Коростеня на тренування, –  не без гордості повідала їхня мама, Ольга Миколаївна. – Годунко для них – зразок для наслідування». А от юним гімнасткам із Яготина до вподоби  Ганна Безсонова. «Аня – найкраща!» – лунає їхнє дзвінкоголосся попід стелею просторого залу. І одразу над трибунами здіймається нехитрий самописний плакатик з відповідним англомовним текстом. «Нехай про це знають в усьому світі!» – карооко сміються юні красуні.
Безсонова.  Найдосвідченіша з-поміж українок і справді була найкращою. Принаймні цього березневого дня. Донька  уславленого футболіста і не менш відомої в спортивному світі гімнастки- «художниці» домінувала на килимі  так упевнено, ніби взагалі не мала гідних опоненток. Її перевагу засвідчили п’ять медалей – чотири золотих, зокрема й за абсолютну першість, і одна бронзова. Втім, аналітики наголосили на інших фактах. По-перше, Безсонова була насправді бездоганною і чи не вперше за останні рік-два не допустила жодної серйозної помилки. А по-друге, киянка навіть найближчу переслідувачку – чемпіонку світу Ольгу Капранову – випередила більш як на бал! У змаганнях такого рангу – випадок унікальний. Безсонова зачарувала глядачів, і ті відповіли їй безмежною симпатією.

Ложка дьогтю. Київ, як і завше, був однаковою мірою щирим і гостинним. Овація супроводжувала й виступи конкуренток українських гімнасток. Але не обійшлося і без сліз. Юні шанувальниці Кабаєвої з Херсона приїхали до столиці, щоб побачити  росіянку на килимі. «Ми створили фан-клуб Аліни, – розповіла Яна Тормозова. – Гроші на поїздку відкладали впродовж двох місяців. Їхали до Києва, наче на перше побачення з коханим. Жаль…» Так, шкода, що росіянки не виставили головну команду на київському етапі Кубка світу. Гостра конкуренція неодмінно стала б у нагоді і нашим «художницям», і російським. Але подвійно прикро, що дещо зіпсованим виявилося свято для видатного тренера сучасності Альбіни Дерюгіної.  «Нічого, наша справа – рухатися вперед, а почесті почекають», – по-філософськи відреагувала на появу в Києві других номерів російської збірної ювілярка. Тим часом експерти мовчали. Доленосне для розвитку олімпійського виду спорту протистояння світових лідерів знову обмежилося словесними баталіями і залаштунковими інтригами.