У музеї “Київська фортеця” відбувся бал у стилі середньовіччя. Його ініціатор – студія стародавнього танцю “Джойссанс”.
Раніше тут стояли гармати, готові захищати фортецю від ворогів. А тепер у “камінній залі” капоніру студенти Національної музичної академії дають концерти, тут відбуваються вистави і навіть лицарські турніри і бали.
У підсобній кімнаті капоніру перевдягаються учасники дійства. Біля масивних дубових дверей заступник керівника студії Людмила Новикова прасує довге брунатне вбрання. Воно складається з двох шматків тканини, скріплених шкіряними шлейками.
– Це – сімара. Вдягну її поверх от тієї сукні, – показує на довгу червону сукню з темно-зеленими рукавами, що розшиті золотистою ниткою. А тоді – на нижній край сімари, оздоблений білим бісером. – Ой, намистинки не дошила.
– Ви самі шили сукню?
– Звичайно. Я реставратор старовинного одягу. Більшість костюмів, які бачите на хлопцях і дівчатах, пошили я і керівник студії Наталія Скурнякова. Спершу ходила до бібліотеки, брала історичні книги з портретами і з них змальовувала одяг. З часом у мене накопичилась колекція фотокопій картин.
Студія “Джойссанс” виникла тоді, коли дівчатам набридло шити одяг тільки для фестивалів. Два роки тому вони почали збирати навколо себе молодь, зачаровану духом минулого.
– Я в “Джойссансі” з вересня, – розповідає студентка Наталка Довгопол. – Середньовічні танці досить легкі. В них немає складних рухів. На другому занятті я вже танцювала “Брамвлі”.
Нарешті розпочинається бал. “Середньовічні” панни сидять за дерев’яним столом у глибині зали. Біля них лицарі галантно вклоняються, наливають вино. Позаду палає вогонь у каміні. Поміж глядачів здебільшого молодь. У другому ряду помітила жовті “гребені” двох панків.
У кутку кімнати – розпорядник танців, багатий бельгійський городянин. Стукає по підлозі палицею і оголошує танець: вальторела. Він у червоному шапероні (головному уборі), у синьо-зеленій накидці. Це – молодий юрист Антон Антошин.
– З дитинства захоплювався історією. Читав “Айвенго”, “Чорну стрілу” і книги популярного нині Толкієна, – розповідає Антон. – Крім танців, беру участь у лицарських турнірах.
Після балу лицарі й дами фотографуються на згадку.
Ірина ГЕГЕЛЬСЬКА,
історик