…А танком краще!

Висловлю суто суб’єктивну думку, але у бронетранспортері, що на озброєнні української армії, найцінніше – це кулемет Владимирова.

Якщо, звичайно, не розбирати його на частини. Бо деталей, наскільки я пам’ятаю, на порядок більше, ніж у “калаша”. А запав мені в душу цей кулемет великого калібру, бо одна насолода з нього стріляти, навіть із моїм далеко не снайперським зором. Може, одна з небагатьох відмінних оцінок, отриманих у військових таборах під час навчання в університеті, і є причиною того, що, залазячи напередодні Дня захисника Вітчизни до БТРа у навчальному центрі “Десна” на Чернігівщині, подумки привітався: “Здрастуй, зброє!”.
Щоправда, не БТР, не БМП – бойова машина піхоти – і навіть не танк були у центрі уваги цього морозного і вітряного дня. Танкодром у Десні залюбки використовують для тест-драйву своїх моделей автомобільні гіганти Європи та Японії. Навіть пропонують механікам-водіям бойових машин Збройних Сил України, які їх супроводжують (про всяк випадок) по всій дистанції, надто ж – при подоланні таких місць, як “гірка”, “протитанковий рів”, “міст” тощо, сісти потім за кермо просунутого позашляховика і… порівняти. Але й автор цих рядків може засвідчити, що салон БТРа, де сидиш зігнувшись і раз у раз хапаючись за спеціальний поручень, аби не впасти, і час від часу ухиляючись від грудок снігу, що летить крізь наполовину відкриті бокові дверцята, не йде ні в яке порівняння із комфортом, характерним для модерних імпортних джипів.
Журналісти, які їхали частково у БТРі, БМП і командирському УАЗі, а частково – разом із водіями-випробувачами на японських всюдиходах, мали, звичайно, на меті і репортаж з нагоди свята. Але дружно вилазили на засніжену і переорану танками трасу, коли виникала, так би мовити, екстремальна ситуація. Скажімо, застрявання одного із джипів буквально за п’ять хвилин після старту. “Субару добре, а танк – краще!” – пожартував колега, коли екіпаж бойової машини зупинив її, помітивши скупчення людей і техніки біля автомобіля-невдахи. Але витягнув його з вибою не танк, а скромний трудяга військових доріг і бездоріж – “бобик”. А втім, це була, мабуть, чи не єдина затримка під час тест-драйву.
Вітер цього дня був рвучким і сильним.
Кульмінацією міг би стати переїзд великої ями. Якби не сліди траків на дні, можна було б узяти під сумнів і подолання її танком. Колона зупинилася. Хвилин десять, не менше, водії вивчали ситуацію. “Якби відігнути оту арматурину, що стирчить ізбоку, – зауважив один офіцер, – то, притиснувшись до схилу, можна спробувати…”. Але ніхто не схотів возитися з капосною залізякою, а, скоріше за все – ризикувати. Вервечка позашляховиків повернула назад, а за нею – і штатні бойові машини. Більше ваш кореспондент салон бронетранспортера до самого фінішу не полишав. Виходячи, він кинув погляд на кулемет Владимирова.
 Днем раніше Десну відвідав – теж, мабуть, із нагоди Дня захисника Вітчизни – Прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Про що йшлося під час цього візиту? Звісно, про стан нашої армії, про рівень життя нашого офіцерства. Дивно, що за таких зарплат вони ще служать вірно і сумлінно Україні. Ще дивніше, що почали їздити по танкодромах танки і бронетранспортери, хоч ще років із п’ять тому, за словами офіцерів, бойові машини через відсутність пального стояли законсервованими, а механіки-водії у кращому разі вправлялися на тренажерах. Мужність і стійкість українських військових можна порівняти із шаром збідненого урану – неодмінного компонента найсучаснішої броні, виявляється, неймовірно міцної. Збіднений (у плані радіоактивності, звичайно)  та непохитний! Хотілося б, аби уряд звернув увагу на проблеми армії, а всі ми – не зловживали запасом твердості її духу.  Це не діло, коли офіцер каже: “Пішов у відставку і почав… жити”.