Жив у Києві хлопець

У Музеї Великої Вітчизняної війни у Києві є фотографії братів Даниленків – Анатолія, Володимира, Михайла, Миколи, Георгія. Усі вони – справжні герої, захисники Вітчизни. На жаль, до нинішніх днів дожив лише Володимир Сидорович, котрий тепер мешкає у Запоріжжі.

“Я колись жив у Києві, – пише ветеран у листі до редакції. – Працював на Рембазі-7, мешкав у Дарниці. З перших днів війни з Дарницького райвійськкомату відправився на фронт. Пройшов усю війну, а після Перемоги відбудовував Запоріжжя, працював на Дніпровському алюмінієвому комбінаті.

Брат мій старший, Анатолій, евакуювався з цією ж Рембазою-7 на Урал і там випускав танки для фронту. А пишу вам, щоб мене згадали кияни, мої земляки та родичі”.

Брати Даниленки воювали на різних фронтах, були покалічені. Четверо повернулися додому, а Георгій, якому випало визволяти Харків, Донецьк, Полтаву, Київ, згорів у танку 19 квітня 1945 року – за кілька кроків до довгожданої Перемоги. У кожного з братів, окрім багатьох інших бойових нагород, був орден Червоної Зірки. Микола одержав його за те, що взяв “язика” – офіцера з важливими документами, Михайло відзначився у боях за Берлін. Рядового Володимира Даниленка двічі помилково поховали: його ім’я – у списках загиблих бійців на обеліску в Херсонській області і у “Книзі Пам’яті міста Києва”. А він живе і досі усім смертям на зло.

Володимир Сидорович серед солдатів, котрі браталися на Ельбі. 1998 року піхотинець 69-ї американської дивізії Берт Ескерт запросив його до себе в гості. В 1945-му цей американський солдат був на Параді Перемоги у Москві.

23 лютого у Володимира Сидоровича Даниленка – свято. У День захисника Вітчизни він обов’язково одягне парадний піджак, на якому сяють ордени Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни I ступеня, медалі “За взяття Києва”, “За оборону Сталінграда”, почесна медаль дивізії “Від Дону до Ельби”. І гортатиме сторінки свого фотоальбому – згадуватиме братів і бойових побратимів.