Соромно дивитися корові в очі

Антон Мухарський запевняє, що вигаданий ним стиль “сільський гламур” – результат важкої роботи над собою. “Давно намагаюся визначити – хто я? – розповідає шоумен. – Адже сенс життя – це зрозуміти своє призначення, усвідомити свій шлях”.

– Кар’єру ви починали у школі: вели для дітей театральний гурток. Чим приваблюють діти?
– Вони викликають у мене суперечливі почуття. Певною мірою всі дорослі – діти. Усе, що роблю – родом із дитинства. Дитячі почуття і думки позбавлені соціально-догматичних нашарувань. Мої телепрограми завжди дивляться діти. Крім того, я написав дитячу книжку – казку “Пригоди для Заврика”. Спитав доньку, про що вона хоче почитати. Дитина попрохала історію про динозаврів, Київ і шоу-бізнес. Їй тоді подобалися Левко-Дурко і “Воплі Відоплясова”. Я все це поєднав у книжці, яку написав за кілька місяців.
– Ви працювали у театрі, кіно, на телебаченні. Де подобається найбільше?
– Усюди своя специфіка. В кіно я дуже виважено ставлюся до вибору ролей. Вважаю найвдалішими ролі в “Королеві бензоколонки”, “Мийниках автомобілів”, “Чужому дзвонику”, “Острові любові”. На телебаченні  працюю не тільки як ведучий, але і як сценарист – у програмах “НЛО”, “Бадьорого ранку”, “Музичний кіоск”, “Шалений світ”, “Квадратний метр”. Для телеведучого важливі такі риси, як комунікабельність, щирість, простота. А найбільше мені подобається працювати в театрі.
– І яка роль особливо запам’яталася?
– Розкольникова у “Злочині і карі” Достоєвського та Хлєстакова у “Ревізорі” Гоголя. Я дванадцять років працював в одному із найкращих театрів країни – Київському державному театрі ім. Лесі Українки.
– Кого мрієте зіграти?
– У мене є власна інтерпретація Гамлета. Його і мрію зіграти. Уявляю данського принца не песимістом, а веселим спритником.
– Назвіть три улюблені фільми.
– “Чорна кішка, білий кіт” Кустурици, “Скажені пси” Тарантино і “Хороший, поганий, злий”. Остання стрічка, до речі, про ковбоїв.
– Рекорд безперервного перегляду телевізора?
– У 1980 році дивився всі репортажі з Олімпіади в Москві, внаслідок чого потовстішав на три кілограми. Хоча за комп’ютером можна просидіти значно довше, ніж перед телевізором. Але не думаю, що телебачення колись “відімре”. Люди завжди прагнули “хліба і видовищ”.
– Розкажіть про свій новий проект...
– Альбом “Злокохучий мен” – це не тільки музика. Це історія про мене. Бо не відділяю сценічного образу від повсякденного життя. Я не ховаюся за ширмою штучного образу, бо є особистістю. Музика платівки поєднує в собі український колорит і стиль кантрі. Вірші, які є основою пісень, писав протягом десяти років. Кожна з композицій – міні-історія. Про те, що в місті ми недостатньо вільні. І лише в селі можна знайти справжню гармонію зі світом і з собою.
– А ви колись доїли корову?
– Так, у ранньому дитинстві. Мені це здавалося вульгарним. Мабуть, Фрейд міг би пояснити, чому. Після доїння соромно було дивитися в очі корові – і це тривало років десять. А у програмі “Ігри патріотів” я тримав бика за роги.
– Яких жінок і в якій кількості полюбляє “злокохучий мен”?
– Раніше траплялися всілякі. А зараз віддав свої душу і тіло одній жінці – Сніжані Єгоровій.