Закон і зарплатня

Нещодавно Голова Верховної Ради вніс пропозицію щодо прийняття в Україні Закону “Про погодинну оплату праці”,  за яким за некваліфіковану працю платитимуть не менше  десяти гривень за годину, а за кваліфіковану – не менше двадцяти п’яти гривень.

На якомусь етапі розвитку держави ці норми закону виконують своє покликання, та з часом вони стають неефективними або й просто небезпечними для економіки. Саме  це  коїться із нині чинним Законом “Про оплату праці”. Він просто застарів, і сьогодення вимагає вже певних змін.
Високе податкове навантаження на особисті доходи громадян і, зокрема, відсоток відрахувань до соціальних фондів, провокує перехід великої частини економіки у “тінь”. Сьогодні загальна сума цих відрахувань становить  понад 50%, з яких пенсійний збір  – більш ніж 30%. А ще страхові внески у зв’язку з тимчасовою  непрацездатністю, страхування на випадок безробіття, страховий збір у разі нещасного випадку на виробництві, податок на прибуток фізичних осіб.
Сьогодення вимагає зменшення відрахувань до соціальних фондів із платні за працю. І то, не можна бути певними, що зниження ставки відрахувань на кілька відсотків суттєво вплине на рішення працедавців робити ці відрахування. Таким чином, цей захід досягне позитивних результатів лише тоді, коли скорочення ставки буде суттєвим.
Варто зазначити, що навіть за нинішньої ставки відрахувань до Пенсійного фонду держава не може забезпечити громадян літнього віку пенсіями, що відповідали б їхнім реальним потребам. Тому  паралельно слід вжити заходів з подальшої реформи пенсійного законодавства.  Для цього потрібно створити резервний фонд для покриття можливого дефіциту Пенсійного фонду,  наприклад, за рахунок коштів від приватизації чи відрахувань з прибутку від експорту металів. У Росії такі відрахування роблять від експорту нафти,  в Євросоюзі – від надходжень за екологію і т.ін.
З уведенням погодинного тарифу підніметься фонд оплати праці паралельно із податковим навантаженням на нього. Тобто пропонується по суті застосувати чинний закон, збільшивши в ньому цифри і соціальні болячки. Але ж недавно міністр праці й соціальної політики Михайло Папієв на всю Україну заявив про намір уряду в 2007 році зменшити навантаження на фонд оплати праці на 10%. Це він сказав на відкритті київського загальноміського інформаційного заходу: “Людина. Праця. Незалежність”.
Нема нічого поганого в тому, що оплата праці буде погодинною, але ухвалювати такий закон треба лише в комплексі зі змінами в оподаткуванні.
У відомості на отримання зарплатні працівник може відстежити, що з його заробітку вирахувано приблизно 20% податків. Та він не помітить ще не менш,  ніж 33% відрахувань, на які зменшено суму  фонду оплати праці. 
Візьмімо для прикладу невеличке підприємство зі спрощеною системою звітності, де працює  п’ять чоловік. Фонд оплати праці в яких становить десять тисяч гривень. Виходячи з цієї суми,  підприємство  платить 
3 230 грн. у Пенсійний фонд та 80 грн. у Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Крім цього, із самих зарплат у Пенсійний фонд вираховують 200 грн., у Фонд зайнятості – 50 грн., у Фонд соціального страхування – 50 грн.,  прибутковий податок з громадян –  1 455 грн. От і виявляється, що на фонд заробітної платні в  10 000 гривень підприємству слід заплатити податків на суму – 5 065 гривень.  
За такої ось арифметики часто вважають за краще отримувати  500  грн.  по  відомості  і  1500 грн. у “конверті”.  Що ж зміниться після ухвалення згаданого закону?  Та нічого.  Ні працівникові, ні працедавцеві не вигідно буде показувати таку заробітну платню, а шлях як безпечніше обходити такий закон підкажуть підприємцям самі можновладці,  звичайно  ж не безплатно.  Тож не буде користі пересічному українцеві від такого закону, та й бюджет  держави навряд чи  суттєво поповниться.
Кожному підприємцеві вигідніше працювати чесно, щоб не перебувати під постійно   занесеним над головою мечем правосуддя. Нецікаво йому повсякчас  відкуповуватися від спритних чиновників.  Не приносять радості й вимушені  штрафи. Але штовхають його на порушення закону самі ж недолугі закони.

Віталій
ОПАНАЩУК,
економіст