Їхні стежки перетнулись у Парижі

Вони мандрували світами, шукаючи щастя на чужині з вимушеної, хоча й власної волі. Десь там, в іншому, чужому  світі, ставали відомими, майже своїми, знаменитими і геніальними.

Тепер, завдячуючи родині Цвенгрошів та Львівській галереї мистецтв Національний художній музей України представляє твори чотирьох митців, чиї стежки перетнулись у Парижі, – Миколи Вакера, Олекси Грищенка, Бориса Пастухова та Василя Хмелюка.

У 50-х роках із колекції Львівського музею українського мистецтва “яничари від мистецтва” вилучили до спецфонду 2155 творів. Повернули лише 99 з них, а всі інші оскаженіло розшматували і спалили за “буржуазний формалізм”. Серед них і твори Олекси Грищенка. Аби врятувати своє життя, він подався до Парижа.

Тоді як Олекса Грищенко здобув світове визнання, творчість Василя Хмелюка, який із тих самих причин потрапив до Парижа, тільки в наш час почала здобувати визнання. Найкращий цьому доказ – десятиразове зростання цін на його роботи на світовому арт-ринку за останні два роки.

Роботи двох співвітчизників – Бориса Пастухова та Миколи Вакера досі не з'являлися в Україні. Обидва народилися в Києві, обох спіткало лихоліття революційних подій 2017 року, і обох стежки привели до Парижа. Напевне, це – все, що є спільного в їхній біографії. Схожими ще були спогади про Батьківщину: вулиці Києва, Дніпро, батьківський дім. Щоб дуже коротко оцінити творчий потенціал Бориса Пастухова, достатньо нагадати, що він був художником, якому позували представники королівських родин, а також такі зірки, як Кларк Гейбл та Марлен Дітрих.

Микола Вакер на сьогодні – це відкриття для європейського мистецтва. Лише 2004 року його роботи стали предметом глибоких досліджень мистецтвознавців.

Ідея повернути роботи “українських парижан” в Україну виникла у приватного колекціонера Юрія Цвенгроша, родина котрого десять років тому потрапила до Франції.

– Коли вперше побачив твори Хмелюка, то подумав, що маю за будь-яку ціну повернути ці роботи на Батьківщину, – розповідає Юрій Цвенгроша. – Колекцією цю збірку можна назвати умовно. Наша мета – повернути це малярство в Україну. Повернути якомога більше. Тим паче, що на виставці представлені дуже різні чотири художники, але вони всі неймовірно талановиті.

Основну частину полотен зібрано протягом останніх шести років. Деякі з них дарували родичі художників, але багато картин купували на аукціонах. Кожен твір цієї збірки має свою історію.

Коли розглядаєш картини, представлені на виставці, виникає природне запитання, яка ж ціна сьогодні цієї збірки робіт. Пан Юрій відповів, що не він її має оцінювати.