Михайло Жванецький: “У компанії, як правило, мовчу”

Михайло Жванецький  після свого єдиного концерту в палаці “Україна” квапився на літак. Але встигнув таки відповісти на кілька запитань журналістів.

– Ваш концерт, що відбувся у Києві,  має назву “Концерт для своїх”. Чому?
–  Я мав на увазі те, як у нас в Одесі завжди кажуть: “Зберімося, усі свої”. Коли приїздиш сюди, відразу почуваєшся серед своїх.
–  Ви сказали, що краса не врятує світ. То, можливо, гумор допоможе?
–  Краса світ не врятує, бо такому різноманіттю жіночих тіл, як сьогодні, це й досі не вдалося. А гумор – так, звичайно, але, якщо це справжній гумор. Бо те, з чого сміємося, це одне, а чого сміємося, це зовсім інше. Те, що сьогодні відбувається, називається – чого сміємось.
–  Кому першому ви читаєте свої афоризми?
–  У мене таких людей кілька. Ми збираємось за одним столом, і я читаю те, що написав. Наприклад: “Погода в Москві, як могила: під тобою і над тобою – земля”, “Сміх народжується не від гумору, а від парадоксальностей”.
–  При зустрічі з вами кожен очікує почути щось майже геніальне, вам це не набридає?
–  Останнім  часом я став таким нахабним, що коли від мене чогось очікують, мовчу. Я можу говорити лише в атмосфері вільної творчості, коли мені подобається співрозмовник. Взагалі, зараз, коли я перебуваю в якійсь компанії, то, як правило, мовчу.
–  Де для вас межа між заробітком та вільною творчістю?
– На платних концертах заробіток мене не цікавить. Для мене головне, щоб люди прийшли, тому і міркую, як можна це влаштувати. Проте корпоративні вечірки приносять заробіток, це питання престижу.
–  Чому ви пишете так смішно?
–  По-перше, я не знаю, що я пишу смішно, по-друге, в мене так виходить, а по-третє, останнім часом, можливо, не так уже й смішно, вік усе ж таки… Більше суму, що піднімається знизу. Проте і досі ціную в собі вміння писати… Я заробляю мисленням: не результатом, а самим процесом. Великі думки народжуються спонтанно, не продумано. А якщо продумав – краще сконструюй літак.
–  Якщо торкнутись політики, як ви вважаєте, яким чином наші президенти впливають  на стосунки України й Росії? Чи вистачає їм почуття гумору?
–  Я з Віктором Андрійовичем не зустрічався, але мені здається, що він людина сумна. Наш президент веселіший. Якщо ви  в нього запитаєте, де ж демократія, то він відповість: “ А де? А звісно, що немає. Народ такий...” Він знайде відповідь на будь-яке запитання, не боїться жодної теми для обговорення.
–  Тобто,  ви можете на нього рівнятись?
–  Ні, я ж працюю на імпровізації, на інтуїції. А він – на колосальній підготовці!
–  Як вам живеться в Москві?
–  У мене таке відчуття, що я сплю на робочому місці. От в кабінеті постелився і лежу. Москва стала містом однієї справи. Півдоби їдеш підписати якийсь папірець, а потім півдоби їдеш назад. Ніякого життя! І тільки, коли приїздю до Одеси, я відпочиваю. Але вже й  там, як на передовій, постійно стріляють, постійно феєрверки, постійно щось святкують.
–  Ваше ставлення до нового гумористичного напряму “комедіклаб”.
– Знаєте, я здебільшого дивлюся, як до нього ставитесь ви, бо моє ставлення жодного значення не має. Для лайки існують інші місця.., а в гуморі має бути інше. Проте на десять мініатюр одна трапляється справді гарна.

Ліна ЛУК’ЯНЮК