Мріяв бути схожим на Віталія Кличка…

Зів’ялі квіти, які лежали на асфальті біля будинку, що на вулиці Алма-Атинській, 4, нагадували про недавню похоронну процесію. 18-річним Сергій Заікін змінив рідний батьківський дім на темну домовину. Тепер тато й мама “зустрічатимуться” з сином на Лісовому кладовищі. А проводжали спортсмена в останню путь цілим масивом. Ще довго безглузда смерть не даватиме спокою людським серцям, адже загубили хлопчачу душу нізащо…
Кар’єра тільки-но починалася
– Уже Сергія поховали. Вочевидь, такі на небі потрібні більше, – мовила до нас жіночка, що копирсалася в підсобному приміщенні житлового будинку. – Тут був повен двір людей. Убита горем мати все обнімала свого синочка й не пускала з дому. Боляче було дивитися і на приголомшену молодь. Вони наче подорослішали. Вочевидь, переломило їхні погляди на життя.
Співрозмовниця вказала на невеличке кафе навпроти будинку. Саме там зібралися рідні, щоб пом’янути Сергія.
Батьки так і не знайшли в собі сили поговорити про сина. Розповісти про Сергія погодилася сестра Аліна.
– 18 грудня братові виповнилося 18 років. Хоч і був ще доволі юним, але вже встиг здобути чималих успіхів. Він займався боксом. Мав багато спортивних нагород, дипломів, перемагав на всіляких турнірах. Згодом виконав і норматив кандидата в майстри спорту. Закінчивши школу, подався на підробіток офіціантом у кафе. Сергій не пив, не палив. Піклувався про своє здоров’я, мріяв про блискучу кар’єру кулачного бійця. Його кумиром був Віталій Кличко. На нього й рівнявся. Брат мав гаряче серце. Він ніколи не залишався осторонь, якщо кривдили слабшого, – говорить Аліна Заболотна.
Сестра пригадала, що колись Сергій захистив бомжа. Він саме повертався додому й почув біля будинку крики. Кинувся туди й побачив, як зграя неповнолітніх гамселила літнього чоловіка. Той був беззахисним проти розлючених молодиків. Лише вистачало сили закривати обличчя від ударів. Сергій бідолашного в біді не залишив. Утрутившись, розігнав злодійкувату компанію.

Убивця жив за вуличними законами
Дівчина, з якою зустрічався Сергій, убивцю добре знала. Усі вони мешкали в сусідніх будинках, тож і зростали разом.
– Сергій із ним ніколи не дружив. Навіть приятелями назвати важко, адже мали абсолютно різні погляди на життя, хоч і були ровесниками, – розповіла подруга загиблого, яка просила не називати її імені.
Дівчина із жахом пригадала той вечір. У пам’яті й досі кожна хвилина трагедії. Сергій зателефонував їй і повідомив, що скоро буде. Чекала хлопця на вулиці Празькій, біля будинку подруги. Незабаром з’явився Сергій. Вони розмовляли й чекали, коли подруга вийде з дому.  Неподалік саме проходив майбутній убивця. Угледівши знайоме обличчя, він привітався. Від нього повіяло холодом. Сергієві не захотів подати руки. Чіплявся до слів. Був дуже роздратований. З того, як поводився, було зрозуміло: встиг хильнути не одну чарку. Поки хлопці розмовляли, дівчина пішла до будинку поквапити подругу. Коли ж повернулася, ані Сергія, ані його співрозмовника вже не було. Увагу привернули люди, що зібралися неподалік будинку. Здавалося, всі були чимось приголомшені. Із жахом роздивлялися якусь чорну пляму на снігу. У грудях раптом щось зойкнуло. Коли ж підбігла ближче, вжахнулася. Земля була вкрита червоним снігом. А в центрі кола, що утворили люди, лежав… мертвий Сергій.
– Убивство сталося о пів на одинадцяту вечора, – розповідає начальник карного розшуку Дніпровського райуправління міліції Віталій Горбачук. – Поблизу будинку стояло троє чоловіків, які чули нерозбірливу лайку, а потім крики. Раптом із-за рогу вискочив хлопчина. Він тримався руками за горло й біг у їхній бік. Його наздоганяв ще один юнак і кричав, що все одно вб’є. Коли ж побачив свідків злочину, кинувся навтьоки. А поранений упав на коліна й ще щось намагався сказати. Незабаром він помер від великої втрати крові. Свідки негайно викликали “швидку” й міліцію. Убивці не вдалося далеко втекти. Його помітили працівники “Беркута”. Юнак дременув від міліцейської машини, але його наздогнали. У руках тримав кухонного ножа, якого під час затримання намагався викинути.
За словами прокурора Дніпровського району Олександра Мельничука, затриманий неодноразово потрапляв у поле зору правоохоронців. Він був співучасником крадіжок та пограбувань, але до кримінальної відповідальності не притягувався за віком.
– Утім, за таку категорію злочинів відповідальність настає вже з 14 років, – розповідає Олександр Васильович. – Одначе затриманий своєї вини не визнає. А тому й причину вбивства поки що не з’ясовано. Він заперечує очевидні факти. Поводиться цинічно й зухвало. Воно й не дивно: виховувався переважно вулицею. Після дев’ятого класу ніде не навчався й не працював. Мати у нього глухоніма, а батько давно помер. Серед однолітків зажив сумнівної репутації. У мікрорайоні поводився як “авторитет”. Під час затримання перебував у стані чималого алкогольного сп’яніння.

Розплата за докір
– Коли брат був маленьким, мені довіряв усі свої таємниці, а як подорослішав, лише говорив, щоб не турбувалася. Мовляв, усе під контролем, – побивається сестра. – Тільки після цієї трагедії я дізналася від його друзів, що Сергієві частенько погрожували. Той, хто його вбив, не раз нахвалявся задуманим. Хоча якоїсь конкретної причини так ненавидіти брата в нього не було.
Аліна пригадала одну неприємну історію, яка, можливо, залишила відбиток і на долі Сергія. Якось, не замислюючись про наслідки, шість юнаків подалися на будівництво, аби викрасти там японську техніку. Правоохоронці спіймали їх на гарячому. Тоді вдалося втекти лише одному. Майбутньому вбивці. Затримані жодним натяком не викрили спільника. Провину “взяли” на п’ятьох. Незабаром відбувся суд. Кілька хлопців потрапили за ґрати. Єдиний, хто втік, вийшов сухим із води. Утім, він не вважав за потрібне подякувати своїм друзям. Навіть жодного разу не навідався до тих, хто в колонії розплачувався і за його провину. Поводився так, ніби нічого й не сталося.
Сергія така поведінка, звісно, обурювала. Він якось дорікнув знайомому, що справжні чоловіки так себе не поводять. Сподівався вплинути на сумління. Натомість нажив запеклого ворога. Той неодноразово погрожував, що обов’язково вб’є Сергія. Напідпитку постійно нагадував про свою обіцянку. Але юний боксер на це не зважав. Чомусь був переконаний: то лише порожні балачки.
– Розповідають, що того вечора вбивця був у когось на дні народження. Добряче випивши, поконфліктував із присутніми. У відповідь отримав кілька ляпасів. Роздратований вискочив на вулицю й пішов на пошуки пригод. Першим зустрів Сергія, саме того, кого люто ненавидів, – зі сльозами на очах розповідає кохана загиблого.
Причину такої лихої ненависті, що зародилася в душі юнака й спонукала до потворного вчинку, не знає ніхто. Припускають, що однолітка відчував свою нікчемність перед Сергієм. Ніяк не міг змиритися з успіхами молодого спортсмена. Постійно тому заздрив. Можливо, тому, що ніколи не матиме успіху, якого міг досягти цей юнак.
Тепер у батьків залишилися лише Сергієві спортивні трофеї. І його улюблений плакат, на якому він разом із Віталієм Кличком. А ще – добра слава про сина, у  якій немає місця    жодній чорній плямі…