Нічна сповідь жигала

Однієї лютневої ночі на тролейбусній зупинці “Видавництво “Київська Правда” столичний жигало напідпитку ледь не втратив черевики.

Свій ударний трудовий тиждень він завершав “ударами по градусах”. Тож і не дивно, що двоє підлітків скористалися ситуацією. Один тримав його за ноги, а другий працював над шнурками. Несподівано з’явилися журналісти. Мисливці за дармовою обновою кинули черевик і зникли у темряві. За п’ять хвилин майже тверезий  та вже взутий Толик (так він назвався) підраховував збитки і ремствував на своє життя: “Мобілка, шарф, барсетка... Все через жадібність. Так мені і треба. Сам собі обіцяв зав’язати...”
Заявляти в міліцію він категорично відмовився. Натомість спробував сконтактуватися то з одним, то з іншим другом і умовити їх “приїхати й забрати”, а нам – слово за слово – повідав про свій, можливо, й не найдавніший у світі промисел.
– Ви скільки мені дасте? Тридцять? Сорок? Двадцять три. Ні, з моєю роботою це ніяк не пов’язано. У нашій сім’ї чоловіки дуже швидко старіються. Після сорока всі ніби одного віку. Я у дванадцять років почав голитися. А в неповні сімнадцять став мужиком. Як дурень, приїхав до Києва за першим мільйоном. Знайшов роботу типу офіс-менеджера в самому центрі. Обіцяли чималий заробіток і навчання. Тижнів зо два не дуже напружувався. А потім наша “мама” організувала для мене групу подовженого дня. З пізньою вечерею, щиросердною розмовою, коньяком і... На ранок із отакою головою, плюючись на всіх мадам, прийшов до неї в офіс із заявою. І знову на килим, у повному розумінні – на килим. А потім, – Анатолій насупився і скривив щелепу, – заплатила за тарифом, як останній шльондрі. І сказала: “Дурню, ти так нічого й не зрозумів”. Усе я зрозумів!  Кілька днів просидів на квартирі у друга-студента. Хотілося, як у кіно про “інтердівчинку”, впитися до забуття і відмитися до самих кісток. А потім подивився на себе у дзеркало, перелічив гроші і  дійшов висновку: “Можна заробляти. Бути хлопчиком на виклик – огидно. А якщо багаті й самотні пані жадають душевної розмови і гарного та світлого кохання – нехай заплатять за рахунком”. 
– У неповні сімнадцять років, без освіти і стартового капіталу стати володарем душ і заощаджень неможливо. Хіба що ви заробляли на танцях?
– Як у класичних французьких романах? Ні, літературу я читав і що таке жигало, знаю. Та Україна не Європа. У нас чоловіків для танців із дамами на світських вечорах не наймають. Не той менталітет. От у газетах пишуть, як на дискотеках і в ресторанах жінки бальзаківського віку заводять знайомства з молодими і ранніми. А ті, ледве не завтра, обдирають їх як липку, і адью. Брехня! Перевірив на собі. До нічного клубу приїздять хіба що “на годинку”. Якщо когось чіпляють, то везуть не додому на оглядини майна, а на нейтральну територію.
Конкретні знайомства відбуваються у фітнес-клубах. Жінки зі статком і надією в басейнах не пірнають, штангу не тягають, на турнік не чіпляються. Зазвичай сидять на “педалях” і дивляться голодними очима.
Молоді й вродливі – заміжні. Тут і в паспорт дивитись не треба. І навіть легкий флірт із такими мамзелями небезпечний для здоров’я. “Папіки” добре мітять свою територію.
– Як вони потрапляють на гачок? Хто вас  навчив цьому ремеслу?  І яку принаду застосовуєте під час риболовлі?
– Практиці навчило життя. А теорію черпав із книжок. І не лише з психології. Аби зрозуміти  партнерку – читайте сучасні жіночі романи. Я і сам коли-небудь напишу величезного тома: “Що треба знати мужикам”.
Щодо риболовлі, то тут усе в комплексі: і  місце, і принада, і вміння підсікати й тягти. З бізнес-леді нічого не вигорить.  Їй лірика по барабану, передусім – бізнес. А зі скоростиглими і спадкоємицями працювати – одне задоволення. Джентльменський набір: тренажерна зала, такі ж “педалі”, трохи замислений погляд, упевнені жести і трата грошей.
На “господаря” клюють. Такі круті мужики нашим бабам замість принців сняться. Вони дуріють й втрачають голову...
Як рибу: прикормлять, підчеплять, поводять і – на сковорідку.
– Який ваш найулюбленіший хід?
– Несподіваний борг. Але не на 200-300 тисяч – ці казочки для мильних опер і домогосподарок. А на 10-20 тисяч і негайно. Якщо жметься – треба забиратися геть. А дала – забрав і зник. За такі бабки шукати по СНД тебе не будуть. А велику  суму у борг не дарують... А взагалі – все залежить від випадку. Працюєш на два-три фронти і боїшся засвітитися. Зиск за найкращого розкладу за два-три місяці. Чистими – три-чотири тисячі, не більше. 
– Гроші не пахнуть, але…
– А моралі не треба. Хіба хворі запитують у гінеколога чи у психіатра: “Вам приємно зі мною працювати?” Так і настроював себе на робочу атмосферу. Вважав себе фахівцем широкого жіночого профілю. І працював без “хочу” чи “не хочу”.
– За кордоном  є спеціальні агентства зі школами для жигалів, картотекою можливих клієнтів, профспілками і навіть касами взаємовиручки…
– Не знаю, особисто мені ніхто не пропонував. Та бути вовком-одинаком нелегко. Потрібен міцний тил. У нас можуть здати ні за цапову душу.
Рік тому я ледве відкрутився: зважили на зразкову поведінку і сумлінну працю під час залицяння. А одного такого – він випадково розкрутив колишню дружину бізнесмена-губернатора, – як кота... Взагалі такі справи підсудні, і не тільки на землі. Я сьогодні точно зрозумів. Святкував, думав, завтра “сковорідка”. А вийшло навпаки... Той, Хто Згори, все бачить і нічого не пропускає...