Хто герой?

А й справді, хто герой  нинішнього часу? Ось депутати, не покладаючи рук, працюють, щоб нам  ще краще жилося.
Прості  смертні  трудяться за кусень хліба.  Але  живуть трудяги обох категорій  – не зрівняти. Перші попотіють  над якимось законом, а потім стомлені роз’їдуться на “мерсах” по заміських домівках – теплих та ошатних, з басейнами, зимовими садами, камінними залами і спокійно відпочинуть. А про що їм пектися? Побут у порядку,  депутатську зарплатню виплачують  вчасно, діти по закордонах навчаються.
А  інші? Ось, приміром, моя приятелька Ольга. Кожен прожитий нею день – подвиг у борні з життям за саме життя.  Працює на  військовому заводі  вже 26 років.   Мешкає в гуртожитку зі зручностями в кінці коридору, до яких  ще й треба займати чергу.  “Скоро п’ятдесятирічний ювілей справлятиму в казенних стінах”, – іноді гірко жартує. Єдину радість, що  мала за ці роки, це народження донечки Оленки, якій вже чотирнадцять. 
– Ось  заплатили за  грудень  – 350 гривень, та 50 гривень “на дитину” отримала, та трохи мер підкинув, то я й багачка, – радіє Ольга. – Сотню відклала за житло, стільки ж доньці на чоботи, бо порвалися, заплачу за репетиторство  з математики, бо важко цей предмет дається Оленці, а на решту порозкошуємо. Куплю дитині йогуртів, мандаринів, давно вже просить. Картоплю та сало з села привезли, то їсти  є що.
А влітку  Ольга поїде в село, де впряжеться в чоловічу роботу, бо там сама живе хвора мати.  “Як батько торік помер, то  нам з Оленкою набагато  важче стало жити без його пенсії”, – сумно зітхає.
Попри все Ольга гарна жінка,  багато читає,  з нею цікаво спілкуватися. І найголовніше  – не загубила  людської гідності. То хто  герой?