А й справді, хто герой нинішнього часу? Ось депутати, не покладаючи рук, працюють, щоб нам ще краще жилося.
Прості смертні трудяться за кусень хліба. Але живуть трудяги обох категорій – не зрівняти. Перші попотіють над якимось законом, а потім стомлені роз’їдуться на “мерсах” по заміських домівках – теплих та ошатних, з басейнами, зимовими садами, камінними залами і спокійно відпочинуть. А про що їм пектися? Побут у порядку, депутатську зарплатню виплачують вчасно, діти по закордонах навчаються.
А інші? Ось, приміром, моя приятелька Ольга. Кожен прожитий нею день – подвиг у борні з життям за саме життя. Працює на військовому заводі вже 26 років. Мешкає в гуртожитку зі зручностями в кінці коридору, до яких ще й треба займати чергу. “Скоро п’ятдесятирічний ювілей справлятиму в казенних стінах”, – іноді гірко жартує. Єдину радість, що мала за ці роки, це народження донечки Оленки, якій вже чотирнадцять.
– Ось заплатили за грудень – 350 гривень, та 50 гривень “на дитину” отримала, та трохи мер підкинув, то я й багачка, – радіє Ольга. – Сотню відклала за житло, стільки ж доньці на чоботи, бо порвалися, заплачу за репетиторство з математики, бо важко цей предмет дається Оленці, а на решту порозкошуємо. Куплю дитині йогуртів, мандаринів, давно вже просить. Картоплю та сало з села привезли, то їсти є що.
А влітку Ольга поїде в село, де впряжеться в чоловічу роботу, бо там сама живе хвора мати. “Як батько торік помер, то нам з Оленкою набагато важче стало жити без його пенсії”, – сумно зітхає.
Попри все Ольга гарна жінка, багато читає, з нею цікаво спілкуватися. І найголовніше – не загубила людської гідності. То хто герой?