Нешляхетні ресторатори

Писати до вас мене змусило повідомлення в газеті, з якого я довідався, що суд виправдав “одноруких бандитів”.

Від прочитаного мені стало моторошно. Я зайвий раз переконався, що в моїй країні усім і всіма заправляє нажива. Вперше я відчув це після ухвалення Київрадою рішення за підписом Олександра Омельченка, яке дозволило у житлових будинках відкривати розважальні заклади. Саме тому під квартирою мого сина невдовзі відкрили такий веселий заклад – нічне кафе. І відтоді в квартирі, де живуть двоє моїх маленьких онуків, навіть поночі гримить музика. І порятунку від цього нема.
Уявіть собі стан батьків, які просять працівників розважального закладу трохи стишити музику, бо діти якраз хворіють на грип, в них висока температура і нестерпний головний біль, а у відповідь: “У нас весілля”.
Я, син, інші мешканці будинку зверталися зі скаргами в усі інстанції. Усюди – одні й ті самі відповіді: скарги обґрунтовані, намічено заходи по усуненню, дано вказівку тощо. А в підсумку після одного-двох днів тиші гучні вправи починаються, наче нічого не сталося. Ходив я навіть до заступників Омельченка  – де там! Правду кажуть, який пастир, така й отара. Ми для них не люди.
Реально нам допомогла тільки одна людина – Леонід Черновецький, до якого ми звернулися як до народного депутата від нашого району. І музика лунала стерпно аж доки – зовсім нещодавно – замість кафе відкрили ресторан. Тепер на додачу до бучних гулянок мусимо терпіти ще й фінальні феєрверки. Попри те, що через дорогу – поліклініка, а трохи далі – лікарня. А тому для нас приємно було дізнатися, що столичний мер обмежив години роботи розважальних закладів у житлових будинках 22-ю годиною. Це справді гуманне рішення. Здавалося б, в кого рука підніметься проти.
А тепер, натхненні рішенням суду на користь “одноруких бандитів”,  наші “шляхетні й законослухняні панове ресторатори” почуваються зобов’язаними й собі позиватися – по компенсацію моральних та матеріальних збитків, яких зазнають від мешканців будинку, що вимагають у власних квартирах нічної тиші та спокою.
Я хочу звернутися до панів бізнесменів, котрі будують свій бізнес на стражданнях людей, до суддів та інших державних мужів, яких поставлено на захист справедливості: не заганяйте нас, звичайних киян, у глухий кут, не виховуйте в одної частини громадян почуття безвиході, а в іншої – вседозволеності.

Леонід КУЗНЄЦОВ,
вул.Заслонова