Феофанійська реліквія

До лікарні, яку в народі просто називають Феофанією, доля занесла мене у жовтні 1977 року.
У давнього друга Ігоря на той час там лікувалася бабуся – вдова учасника революції. Він запропонував мені скласти компанію, і я, не знаючи цих історичних місць на околиці Києва, із задоволенням погодився. Удруге і поки що востаннє відвідав Феофанію напередодні п’ятої річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет України, тобто у липні 1995 року, коли брав тут інтерв’ю у В’ячеслава Максимовича Чорновола. Але тоді реліквії, про яку йтиметься, у Феофанії вже не було…
“Ходімо, я тобі дещо покажу! – утаємничено мовив Ігор, і ми рушили у бік бетонної огорожі, що проглядала крізь пожовклі крони дерев. – Коли Василь Касіян тяжко занедужав і лежав у Феофанії, то почав розмальовувати паркан. Справжні фрески”.
Час, звичайно, стер із пам’яті деталі і подробиці. Загальне враження – українські мотиви, постаті козаків, списи, корогви. Колега по роботі, який у студентські роки брав участь у створенні телесюжету про останні твори Василя Касіяна, уточнює, що були там і “графіті” на загальнолюдські, сказати б, глобальні теми, які, вочевидь, хвилювали українського майстра, – екологія, “мирний атом” тощо. На жаль, за твердженням того ж таки співробітника, сюжет “не пустили”.
Де зараз ця феофанійська реліквія? Чи змили її дощі і сніги?
Виявляється, ні. Той самий Ігор Павлович Могилєвський, який у середині 80-х працював у керівництві Київського облрембудтресту, у справах потрапив до Переяслава-Хмельницького і зі змішаним почуттям подиву і радості побачив у місцевому музеї просто неба якщо не всі, то принаймні значну частину останніх творів Василя Касіяна. “Отак, бетонними секціями розписи було перевезено з Феофанії до Переяслава. Уявляю, яких зусиль довелося тоді докласти, які бетонні мури радянського бюрократизму здолати!”.
Що ж, хоч і трусять нині музеї новоспечені гангстери і мафіозі від археології й образотворчого мистецтва, та все ж є надія, що Касіянові “графіті”, намальовані хоч і кволою, проте талановитою рукою майстра, не зникли.