У контексті демографічної сахари

Ознаки демографічної пустелі вже зримі в багатьох місцевостях.

Закриті дитсадки, школи – їх нікому відвідувати. Злюдніли цілі села – в них нема кому жити. Все менше мільйонів нараховує населення нашої країни. А от тих, хто його примножує, – багатодітних батьків, – навіть за таких обставин у деяких установах зустрічає  нев’януча чиновницька зневага: “Хто вас просив стількох народжувати? Треба було думати, перш ніж на таке зважитися… Ваші труднощі – це ваші особисті проблеми”…
“Ці чиновники  увірували, що уособлюють державу. Але держава – це ми”, – вважає Тетяна Небесна, котра виховує з чоловіком двох донечок і двох синочків.
“Час запровадити соціально-правові норми, як у суспільстві європейського рівня. Нам потрібні не пільги, а наші  права, аби щось змінити у державі на краще”, – додає мати шістьох дітей Галина Меркулова-Матійчук.
“Я вивчала етнопедагогіку. Українська родина – традиційно  багатодітна, із прекрасною системою виховання. Наскільки  високим був її престиж… А до чого звелася ця чудова традиція нині? Нас відносять до кризових родин. Перша стаття Конституції України проголошує, що Україна – соціальна держава. Але немає жодного нормативного документа, який би захищав багатодітні сім’ї”, – зауважує Ірина Арсентьєва, мати чотирьох доньок і чотирьох синів.
Ці три вродливі високоосвічені молоді киянки, котрим лише за тридцять. – представниці неформального об’єднання сімей з дітьми “Травневий форум”, –  такий необхідний документ розробили самі – “Проект закону про  багатодітну сім’ю”. Авторки передали його до Верховної Ради. Він був і найголовнішим експонатом виставки “Незнана Україна”, присвяченої багатодітним родинам, у Музеї книги і друкарства України. Виставка продемонструвала, яких симпатичних, життєрадісних, розумних, талановитих, духовних і людяних юних громадян виховують такі родини для суспільства, для майбутнього держави.
Одну дитину виростити нелегко. А чоловіків і жінок, котрі взяли на себе відповідальність народити і довести до пуття кількох дітей, в Україні більш як 300 тисяч. Ці батьки не перекладають на державу свої обов’язки. “Я хороший фахівець, працювала навіть у декретних відпустках: вночі й у проміжках удень, коли спали діти, – редагуючи тексти. Якби за таку  роботу платили стільки, як у цивілізованих країнах, цих грошей на сім’ю вистачило б. Чому ми говоримо, що соціальнонезахищені верстви повинна підтримати держава? Тому що в державі немає гідної системи оплати праці. Звісно, дехто може сказати, що є багатодітні сім’ї, де батьки алкоголіки, які державну допомогу проп’ють. Але нехай розбираються з ними соціальні служби, позбавляють батьківських прав, а дітей захищають. Ми ж вважаємо, що розподіл державних виплат, про які йдеться у нашому “Проекті закону про багатодітну сім’ю”, треба здійснювати адресно, а не доручати це комусь, бо вони не дійдуть до людей, яким призначені”, – розмірковує Тетяна Небесна.
Справді, і благі наміри та допомога мають бути продуманими до кінця, із врахуванням усіх аспектів і нюансів. Попередній мер столиці обіцяв при зустрічі з Тетяною Небесною, Галиною Меркуловою-Матійчук та Іриною Арсентьєвою поліпшити житлові умови їхніх багатодітних родин. Але результат був “своєрідний”: до наявної житлової площі “додали” квартири з належними квадратними метрами в інших районах. Замість того щоб розв’язати житлову проблему багатодітних по-людському, так, як заведено для дитячих будинків сімейного типу, коли велика родина живе разом – на одному сходовому майданчику.