Сумнівне вміння
Щойно підійшла я до широкого прилавка з льодом, на якому лежала свіжозаморожена риба, як із акваріума буквально поряд викинувся здоровенний короп. Продавщиця ледве впіймала його, накривши ганчіркою, і вкинула назад у воду.Я встигла подумати: “Ніколи не змогла б чистити ще живу рибину”. Так, жодного разу в житті я цього не зробила.
Однак, одразу піймала себе на думці: але ж я все-таки їм рибу, купуючи її замороженою, засоленою або копченою? Яка, в принципі, різниця?
І все ж, виправдовувалася перед собою, різниця є. Одна річ – шматок ковбаси, майже абстракція, інша – живе ягнятко, яке бігає по двору. За ним доглядають, його навіть люблять, воно має свою кличку, з ним розмовляють.
У дитинстві, коли мама різала домашню курку, яка щойно ходила подвір’ям, я ховалася кудись і думала: “Якщо треба виходити заміж і самій різати курку – тоді я ніколи не одружуся”.
Але я хитрую. Бо все-таки споживаю все. Тут куди послідовніша моя знайома, котра вже у зріломі віці під впливом свого сина, стала переконаною вегетаріанкою.
Я пишалася, що не маю одягу з натурального хутрає. Моя шуба – з якоїсь синтетики. Та знову впіймала себе: а взуття ж ношу тільки з натуральної шкіри!
Так чи так ми займаємося самодурством. Наше мислення – спекулятивне.
А щодо харчування, то людина цілком така сама – за біо-логічними ознаками – як... тварина, з якою пов’язують за східним календарем цей рік. Тобто – всеїдна. Вона, як і ми споживає те, що літає в повітрі, пересувається по землі, виростає під землею, плаває у водах прісних і солоних...
Але, на відміну від людини, ця істота ліпша – дурити саму себе не вміє...