Як провідник рятував дині

Фірмовий швидкий потяг 12/11 “Київ-Сімферополь” у Мелітополі зупиняється на десять хвилин.

Того дня пасажирів обслуговувала бригада Марії Горової. У вагоні №2 двоє молодих і завзятих провідників – Руслан Шарифов та Вікторія Степаненко. Відразу ж після зупинки пероном забігали продавці – дорослі, підлітки й діти, пропонуючи пасажирам наїдки переважно домашнього приготування, зокрема в’ялені бички до пива і якимось чином збережені дині. Пасажири зазвичай скуповуються охоче, в Києві за те ж треба платити вдвічі дорожче. Тож перон на лічені хвилини перетворюється на вируючий базар. Рішення “купляти – не купляти” приймаються блискавично і найчастіше на користь першої тези.
На світлофорі горіло ще червоне світло, коли провідники майже хором запросили пасажирів заходити займати місця у вагонах. Саме тут і сталася прикра пригода: при передачі чотирьох динь – з рук маленького продавця у руки дорослого покупця – целофановий пакет розірвався і дві крупні  дині, підскакуючи на асфальті, покотилися… під колеса потяга.
– Ох-х, – розпачливо зойкнули продавець і покупець, а пасажири, які заходили  кожен у свій вагон, на мить завмерли в очікуванні, чим це все скінчиться. А скінчитися малося чимось незвичним, оскільки огрядний дядечко, який купив ті дині, вирішив, що добру не варто пропадати, незграбно почав лізти під вагон.
Перон на станції  Мелітополь вечірньої пори освітлений досить слабенько, і чим далі від будівлі вокзалу – тим густіші сутінки. А другий вагон, який прямує із Сімферополя завжди опиняється саме в кінці потяга.
– Ох-х-х! – вдруге зойкнули пасажири останніх вагонів, коли дядечко опустив донизу ногу, провалився в темінь і вдарився  безтолковою головою своєю об вагон.
І втретє довелося зойкнути пасажирам,  коли Руслан Шарифов блискавично пірнув під вагон і за мить вискочив звідти з двома динями в руках та урочисто вручив їх пасажирові, переслідуючи одну мету – аби він лише не ліз туди.
– Руслане, – перелякано і з докором закричала Вікторія Степаненко, – навіщо тобі потрібні ті дині?!
Зрозуміти молоду провідницю можна: її напарник Руслан Шарифов ризикував, як кажуть, на рівному місці. У його обов’язки не входить нести відповідальність за чужі дині. Але ж – за ними ліз незграбний пасажир, і хто знає, чим би могло закінчитися його “пірнання” під днище вагона.
Та діло було зроблено, і хоча потяг стояв ще більше хвилини, переконання того, що Руслан Шарифов і ризикував, і вчинив відважно, не покидало свідків тієї ситуації – у вагоні тільки й розмов було про сміливого і спритного провідника. 
Мені, як безпосередньому свідкові тієї ситуації, було приємно їхати у вагоні, який обслуговує такий провідник – відчуваєш  повну безпеку і навіть гордість за таку людину.

Володимир  САЛИГА