Секонд-хенд: розбагатіти на непотребі

За останні три місяці у Києві тричі горіли ринки секонд-хенду. Стосовно найбільшого, що під шляхопроводом біля станції метро «Шулявка», то тут столична міліція розплутала клубок  і констатувала, що то був підпал. Чого ж це зачастив  червоний півник на територію, де торгують всіляким мотлохом із заможної Європи? Вочевидь, його туди запустили заздрісники, конкуренти, котрим муляє і спати не дає те, що на всілякому барахлі люди непогано  наживаються.

Власники торгових точок секонд-хенду не дуже й охоче розповідають про свої виторги.  Із них слова не витягнеш, хоч деякі вже непогано розмовляють російською,  а рекламуючи свій товар, спілкуються із покупцями навіть українською. Та коли трапилася біда на Шулявці, нещасний Махмуд, мало не плачучи, зізнався, що багато втратив, адже щодня мав  зиску від 2 до 10 тисяч гривень. А якийсь бідолаха чуба на собі рвав:  сховав під матрасом секонд-хендівським кілька десятків тисяч доларів і все з димом пішло.
Секонд-хенд – це бізнес, і до того ж непоганий. І хоч по-справжньому він оселився на українських теренах порівняно недавно, а охочих розбагатіти на європейському непотребі достатньо по всій Україні. У столиці чимало торгових точок з вивісками «Дешевий товар з Європи», а що вже казати про ринкові ятки. З’являються секонд-хенди – з’являються нові робочі місця для киян. На одній Шулявці їх більше сотні. Відверто кажучи, робота низькокваліфікована, нелегка: у спеку, в холод треба годин вісім вистояти на ногах.
– Не просто стояти, – додає одна з продавщиць Марина, – а закликати покупців, голосно рекламувати товар (інколи до хрипоти), пильно стежити, щоб ніхто нічого не поцупив, тобто не забув розраховуватися за покупку.
–  Що ви маєте з того? – допитуюся у неї.
– 40 – 50 гривень за робочий день з 9-ї до 18-ї години.  Інколи на додачу ще й прочухана  від власника.  Це вже кому як поталанить: буває, що добрий – по булочку дозволяє піти чи в туалет, а буває, цілий день бурчить і сварить.
Тут в основному працюють наші жінки, а ось власники – здебільшого іноземці.
Трапляються з-поміж них такі скупердяги! Пенсіонери, котрі лічать кожну копійку, благають продати їм кофтину, спідницю чи куртку дешевше бодай на гривню, а ті –  непорушні, не поступляться ціною. Та що я вам розповідаю, пройдіть по нашому шатру – самі все побачите і у всьому переконаєтеся.
Зробила і я вигляд, ніби хочу щось собі вибрати.
– Мені ця кофта не пасує, дуже яскравого кольору, – каже одна молодиця до іншої. – То, може, доньці візьму, вона любить рожеве. Ой, поглянь, яка розікішна, модна! Люкс! 50 відсотків вовна моя, 30 – акрил, 20 – синтетика. Моя!
– Хутчій відклади, а то хтось підбере, – радить їй подружа.
За кілька хвилин жінки вибрали з півдесятка кофт різних фасоінв, і почали їх приміряти, не відходячи, так би мовити, від прилавка. Розплачувалися за три.
Досі я вважала, що секонд-хенд – це магазини для бідних, хто не має змоги купити одяг у звичайних крамницях, на ринках. Якби ж то! Тут стільки походжає розкішних панянок (і панів також), а про студентів, підлітків й говорити не буду.
Зграйка жінок із здоровенними картатими сумками гребла майже усе підряд. І навіщо їм так багато цього барахла? З’ясувалося, що це оптовики із приміських сіл, або простіше перекупники. Вони заздалегідь знають, коли  надходить нова партія секонд-хенду (у вівторок і  п’ятницю) приїздять рано, щоб встигнути відібрати найкраще. А вдома доведуть усе до  ладу  і продаватимуть  як нове на своїх ринках. Власне, цим «промишляють» і деякі столичні торговельники (на ринках, біля метро).
Щоправда, такий товар після спеціальної обробки  має специфічний запах. Не біда, одяг можна випрати, провітрити, зрештою, існують для цього парфуми. Зате в таких «обновках» будете чарівними, модними, вишуканими.