Не збочення, а заперечення

У галереї «Мистецький курінь» Тетяна Бобир та Олена Карасюк змагалися з фетишизмом. Мається на увазі не сексуальне збочення, а сліпе поклоніння  речам і всіляким  престижним «штукам». Виставку скромно назвали «Ч/Б», тобто чорно-біле. Якщо може бути «перламутрове порно», то чому б  –  не чорно-білий антифетишизм?

Художниці спробували висміяти у свій спосіб споживацьке суспільство, масову культуру з її «гламуром». У інсталяціях з гумовими грілками, які можна носити як дамські сумочки, в дитячих сосках, почеплених  на планшети і підсвічених  світлодіодами, гумових рукавицях, що звисають зі стелі – провокація і виклик. У трояндах, виготовлених із кіноплівки, жіночих головах, підвішених і розмальованих як заманеться – так само провокація і епатаж. 
Сучасне візуальне мистецтво дедалі більше схиляється до скандалу. Так художники намагаються «розворушити» нас, розморене суспільство. Хоча в «антигламурності» так само чимало антигуманності. Щоправда, здається, брутальності та цинізму в українських експозиціях менше, ніж у якій-небудь лондонській галереї «Тейт» чи в паризькому Центрі імені Жоржа Помпіду. 
Візуальний «стьоб» – таке ж породження масової культури, як і ті об’єкти, проти яких спрямоване його вістря.