Співав про Леніна і плакав

Поп-групі «Неон» щойно виповнилося п’ять років, два з яких музиканти мешкають у Києві. Остання на сьогодні пісня «Аспірин» була створена у Будинку звукозапису – там пишуться «Океан Ельзи», «Друга ріка», Земфіра. На святкування ювілею «Неону» прихильниці подарували стільки троянд, що наступного дня після концерту Юрко Лєсний, лідер групи,  почувався як на цвинтарі. Троянда – символ «Неону».

– Мій знак зодіаку – Терези, і троянда – мій символ, – пояснює Юрій. – Сам вирощувати троянди не вмію. Рослини мене не люблять. Мабуть, я зміг би доглядати тільки за кактусами: їм завжди усе подобається.
– Чому обрав музику?
– Людина, яка хоч раз стояла на сцені, зловила від того кайф, ніколи не зможе забути це яскраве й велике відчуття. Особливо ж, коли колективна творчість плідна, і тим паче, комусь подобається. Потім просто неможливо жити без сцени.
– Дратує чи втішає посилена увага фанів, журналістів?
– Мене часто питають, чи приємно фотографуватися. Як коли: іноді приємно, іноді дратує. Але я завжди пам’ятаю, що  найголовніше – не дати  до себе звикнути слухачам, якомога  частіше змінюватися  і бути на слуху.
– Маєш багато друзів?
– З людьми сходжуся легко, але друзів небагато. У мене такий вік, коли важко знайти друга, бо зазвичай  друзі – ті люди, яких знаєш змалечку. У моєму віці з’являються лише партнери, приятелі, товариші.
– Що важливіше: як співати чи про що співати?
– Ці моменти важко відокремити один від одного. Є багато співаків, голос яких не можна назвати  вокально довершеним. Але вони популярні, рейтингові. Мабуть, тому, що співають про те, що подобається публіці.
– Ти колись брав уроки у викладача вокалу?
– Років п’ять тому брав кілька уроків: мені поставили дихання і випустили у велике плавання. Необхідно знати нотну грамоту і мати уявлення, як робиться музика. А потім важливий лише самостійний розвиток.
– Мабуть, ти з музичної родини?
– Ага. Мати співала у ВІА  за місцем роботи. Батько колись грав рок-музику – у часи, коли вона була заборонена. У Львів музика приходила з-за кордону, її «перекидали» із вінілів на рентгенівські знімки. Ну, і в школі брав участь у ВІА. Пам’ятаю, співав про Леніна і плакав.
– А зараз плачеш від музики?
– Два роки тому побачив концерт норвезької «А-ha» на DVD. У мене рефлекторно потекли сльози. Прийшли друзі, побачили мене заплаканим – аж соромно стало.
– Коли з’явиться платівка «Неону»?
– Працюємо над нею. Напевне, треба дочекатися слушного моменту: коли, крім наявності талантів, дуже сильно підфартить. Треба відрізнятися від інших, треба бути нахабним. Варто відрізнятись і не боятись експериментів. Але в міру: можна наробити таких експериментів, що потім тебе навіть рідна мама не впізнає.
– Часто спізнюєшся?
– Завжди! Навіть коли обіцяю, що не спізнюся. Як мінімум півгодини збираюся перед дзеркалом. Потім ще довго обираю речі, які вдягну сьогодні: розкидаю їх на ліжку, перебираю кілька комбінацій, але врешті все одно одягаю те, що не подобається. Але це  оптимальний варіант.
– На які запитання найбільше не любиш відповідати?
– Яка у мене освіта (бо я – кулінар), скільки заробляю, чи годує музика... Тобто не люблю говорити на теми, які не стосуються творчості. Усі ми «многостаночники», як каже один мій знайомий. Усі мають кілька робіт. Я, скажімо, маю ще досвід роботи журналіста.
– Ванна чи душ?
– Більше люблю ванну, але набагато частіше приймаю душ. У ванну кидаю все, що бачу. Нещодавно подарували сіль із Мертвого моря. Качечки гумової немає. Натомість – зелена мочалка. Поки що зелена, бо поступово вона змінює колір.