Незагоєні рани столиці

Скласти цей своєрідний мартиролог – список втрачених пам’яток архітектури Києва, спонукав черговий акт вандалізму  на Печерську – знищено споруди «Історико-архітектурного пам’ятника-музею «Київська фортеця».

Найчастіше такі рани на тілі нашого красеня-міста намагаються «загоїти» спорудженням на місці зруйнованої старовини модерних висоток, та насправді лише загострюють архітектурні болячки.
Промовистий приклад: за попередньої міської влади знищено будівлю першого київського поштамту на Хрещатику, 5. То була пам’ятка архітектури доби конструктивізму, зведена наприкінці 20-х – початку 30-х років XX століття. Нехай ця споруда й не була архітектурним шедевром, але, на думку заступника директора Музею історії міста Києва Дмитра Малакова, – вона була, безперечно, пам’ятним зразком містобудування своєї доби, оскільки поштамт стояв на «червоній лінії» забудови старого Хрещатика. Містобудівники сперечаються, якої висоти багатоповерхівку тут піднести до неба. І тепер там свище-завиває вітер.
Список архітектурних втрат за останні 10-15 років продовжується.
Зникли з карти Києва й інші споруди, приміром, пам’ятка своєї доби, будинок у стилі модерн на вулиці Володимирській, 54.
Така ж ситуація і на вулиці Ірининській, 7 – знесли той будинок, де колись мешкав видатний танцівник Сергій Лифар, котрий уславив своїм мистецтвом не тільки Україну. А ту споруду мала б прикрасити меморіальна дошка на честь видатного киянина.
А що маємо на Подолі? Знаємо: після пожежі 1811 року ця частина міста була заново перебудована. І зведені тоді споруди берегли не тільки історичну пам’ять, а й архітектурну гармонію. Дотримувалися традиції масштабності стосовно особливостей подільських вуличок. Будинки, що стояли обабіч, були, за правилами й нормативами, не вищими за ширину дороги,  зазначає пан Малаков. І люди тут не відчували себе, як у агресивному середовищі, на них не «тиснули» кам’яні монстри.
Але про яку гармонію можна говорити нині, коли й Поділ має непоправні втрати? У 2005 році згоріла дерев’яна житлова споруда, пам’ятка архітектури рідкісного зразка на Набережному шосе, 4.
На іншому фотознімку 2005 року – обнесена огорожею і готується до розбирання-знесення інша пам’ятка історії – дизельно-моторна станція, збудована 1912 року за проектом О. Вербицького на вулиці Набережно-Хрещатицькій, 1а.
На іншому знімку зафіксовано 2005 року руйнування пам’ятки історії
в охоронній зоні Софі-
йського собору на Михайлівській, 7, щоб спорудити тут багатоповерхівку.
Гірка доля й пам’ятки історії та архітектури в зоні Софійського собору в Михайлівському провулку, 24. Це зафіксовано ось на знімку 2002 року.
Ще одне фото 2004 року: урочище Гончарі-Кожум’яки, «розчищення» від невисокої історичної забудови під нове будівництво, – чуже архітектурі заповідника «Стародавній Київ».
А ось на цьому знімку 2005 року: готують до знесення садибу уславленого живописця Олександра Мурашка в архітектурній зоні Софійського заповідника – вулиця Мала Житомирська, 14.
На жаль, сьогодні не маємо такого велета – духовного авторитета, як приміром, був Олесь Гончар – до його слова і дзвонів тривоги дослухалися і містобудівельники, і влада.
Звичайно, проблеми збереження  пам’яток і розбудови Києва часто перетинаються на гострих гранях. Мудрість «батьків міста» й полягає в тому, аби знаходити золоту середину.