Ганна та Джим

З першого погляду – дуже приємна пара. Після  ближчого знайомства це враження не зникає. А коли довідалася подробиці – прониклася ще більшою симпатією до Ганни  та Джима.

Як Джим привчав Ганну до Америки

З Ганною Кривенко познайомилася як журналістка. Коли зустріла її пізніше, довідалася: вона захистила кандидатську і вийшла заміж. Такі добрі новини! Чоловік – Джеймс Гидзик – американець. Нині він – киянин. У певному сенсі здійснилися дві мрії Джима: мати дружину-слов’янку і жити в Європі. А як усе це сталося – послухаймо їх самих.
Ганна: «Як філолог, потрапила до США завдяки програмі академічних обмінів імені Фулбрайта. У Філадельфії пішла на курси польської мови до Польського культурного центру. Там і познайомилися з Джимом. Він хотів вивчити цю слов’янську мову, бо його дідусь народився у Польщі. А з маминого боку його дідусі-бабусі – серби і словаки».
Джим: «Мені хотілося допомогти Ганні якнай-швидше призвичаїтися до нових обставин. Бо  я добре знав, що таке бути самому, далеко від дому, сім’ї».
– Джим показав мені Америку, познайомив зі своєю родиною. В нас були дружні стосунки. Якось він обмовився, що його ніколи не приваблювали американські жінки, хоч він народився і виріс у цій країні. Слов’янка – це була його мрія. Та, по всьому, він сумнівався, чи може на це претендувати, коли говорити конкретно про мене. А мені не спадала думка про можливе одруження з іноземцем. Головне, нам було дуже цікаво спілкуватися. У  Джимові мене приваблювало те, що він розмовляв дуже гарною літературною англійською, звісно, в американському варіанті. Бо американці здебільшого дуже недбалі в мові. Ще помітила, що Джим дуже гарно пише, висловлюється на письмі. Ще в Америці ми чимало спілкувалися електронною поштою. Джим  надсилав мені по три-чотири листи щоденно. Це були майже готові есеї – роздуми про життя. Він має два дипломи – історика і філософа. Нині Джим в Україні редагує англомовні тексти і пише статті з економічних та банківських проблем до  Financial Times, Foreign Direct Investment Banker, є спеціальним кореспондентом цих поважних видань у країнах Східної Європи та  Балтії.
– У нас виявилося чимало спільного. Зокрема і захоплення фотографією. Потім Ганна  прилучила й мене до кінного спорту, яким почала займатися в Америці, – додав її суджений.

Як Ганна привчала Джима до України

11 місяців тривали дружні стосунки Ганни та Джима у США. 
Ще на початку спілкування Джим запитав Ганну про її плани. Вона зізналася, що категорично налаштована повернутися в Україну, що не збирається залишатися в Америці. До речі, це здивувало багатьох її знайомих.
– Джим дуже зрадів, коли довідався, що я хочу повернутися назад. І тоді висловив думку: а що, мовляв, коли б він приїхав до Києва? Відповіла: він має випробувати себе, чи готовий жити в зовсім інших умовах? Через те йому самому потрібно знайти роботу в Україні, житло.
Не минуло і двох тижнів після повернення Ганни на Батьківщину, як сюди прилетів і Джим. Це був 2003-й. Американець сам знайшов собі житло, а роботу підшукав ще в США через Інтернет. Отож, почалося  вписування Джима в наше життя. Усякого бувало: і без роботи залишався  час від часу, інші  прикрощі та випробування. Зовсім інша країна. Інші звичаї. А потім настав момент – це був день незалежності США, 4 липня, – коли Джим запропонував Ганні одружитися.
– Здебільшого жінки пристосовуються до чоловіків. У нас же вийшло навпаки: Джим мав виконати ряд  моїх умов. І це була не примха, а реальне випробування на те, чи зможе він жити в цілком інших умовах, чи зможе реалізувати себе в Україні. Він сам мав вибрати.
Джим: «Коли я опинився в Києві, то чи не перше враження було: яке величезне  красиве місто!»
– Джиму сподобалося, що в Києві набагато краще повітря, ніж у Філадельфії. Там воно надзвичайно загазоване, раз у раз відчувається запах викидів кількох  хімічних та нафтопереробних заводів, розташованих за два-три кілометри від університетського містечка, дрібні торгівці просто на вулицях готують їжу зі специфічними приправами зі всього світу, значно більше безпритульних. 
А ще Джим  збагнув, що, попри труднощі, для нього в Україні відкриваються нові можливості. 
Рік тому, 21 жовтня  2005 року, мої співрозмовники одружилися. Зна-йомство до цієї події тривало майже чотири роки. Вони  вирішили: їхнє весілля буде особливим. По-перше, пішли разом у школу бальних танців. По-друге, Ганні хотілося, аби весілля відбулося за народним українським звичаєм. І для цього вона сама розробила – як дизайнер – і свою сукню,  і віночок, і вельон, і одяг нареченого. Сама й шила (хіба що трохи допомогли), сама й вишивала. Бо їй бачилося щось на зразок стилізованого князівського вбрання зі срібною вишивкою для молодого і золотою – для молодої.
– Я міська людина, народжена і виросла у Києві. Не могла «прив’язати» себе до конкретного етнографічного куточка України. А певний символ Київської Русі в нашому одязі був, як на мене, виграшним і виправданим.
Я роздивляюся на знімках горду поставу «княгині» у білому вбранні верхи на коні. Верхи на коні і «княжич» – у білій сорочці, яку вишила йому наречена. І коники – з розшитими Ганною стрічками на гривах.
Та поки до весілля, майбутні молоді мали подолати ще кілька перешкод. За умовою, поставленою Ганною, задумали вінчатися в православній церкві, і саме в храмі архістратига Михаїла в Пирогові. Джим мусив перейти з католицького обряду у православний. З цього приводу чимало формальностей, дозволів треба було оформити. Тут їм чимало допоміг настоятель згаданої церкви о.Андрій Власенко. Проте такий перехід не суперечив релігійним поглядам Джима, адже рідні по материній лінії греко-католики, а перші служби, які пам’ятає з дитинства,
проводилися церковно-слов’янською мовою.
І ось нарешті саме весілля. Намагаються дотримуватися ритуалів і звичаїв: Ганна спеціально все вивчила і Джима підготувала. Запрошені  – тільки родичі. Після вінчання – до затишного  дерев’яного ресторану «Княжий двір».
– Ми приїхали туди і назад на конях, відмовилися від автомобілів. Хотілося  відчути  власне весілля як  значну, пам’ятну подію, а не  стрес. Ми були на конях, а гості – на бричках. Атмосфера і справді була незабутньою. Саме вінчання і божественний спів запрошеного нами чоловічого хору із Михайлівського Золотоверхого монастиря. А  пізніше співав жіночий народний хор «Тростинка» із Київщини. З тими жінками я познайомилася на святі в Пирогові, якраз присвяченому весільному обрядові. У «Княжому дворі» лунали народні пісні. Ми з Джимом також  виконували бальні танці: готувалися  ж спеціально.

Сяйливі мости

Дивовижно, думала я, слухаючи Ганну та Джима. Двоє молодих людей не просто знають, чого вони хочуть, але самі  роблять усе для того, аби відчути справжній смак життя. І цей смак – не  фешенебельні курорти, не останні моделі іномарок, не  забаганки, які хтось не встигає втілювати. Такі звичайні начебто речі...
– Безумовно, це складно: знайти своє місце, тим більше у новій країні. Проблема була: як уписатися в зовсім нове  середовище, як прийняти цілком інший стиль життя?
– Джим, здається, розуміє всю специфіку життя в Україні. Однак деякі моменти йому важко сприйняти. Наприклад,  чому не можна  чесно  вести бізнес... Головне, ми прагнемо взаємопорозуміння. Наша сім’я – ми живемо в одній квартирі з мамою – це наше мікросередовище. Саме з мамою Джим удосконалює свою українську мову. А я, спілкуючись із ним, постійно вправляюсь у своїй англійській.
На моє запитання, чи ніколи Джим не мав бажання кинути все й повернутися до Штатів, відповіла Ганна: «Спершу, коли кілька разів він втрачав роботу, все ж було відчуття розпачу, розпуки. Якби не моя присутність, певно, повернувся б  до США».
Саме Ганна  допомогла Джимові по-іншому подивитися на себе. В інший спосіб використовувати  здобуті у Штатах знання і практичний досвід. Новим стало редагування текстів програмного забезпечення й аналіз економічних і фінансових процесів, що відбуваються в Україні та інших країнах колишнього соцтабору. Його аналітичні статті, присвячені цій проблематиці, почали охоче друкувати відомі світові видання. Мало того – саме тут, у Києві, Джим  почав писати прозу! Можна сказати, що саме Україна сприяла розвиткові  його  таланту.
Ще кілька деталей. Під час помаранчевої революції Джим  по 16 – 20 годин на добу редагував англомовні тексти для інформаційних сайтів. «Саме тоді, – зізнається Джим, – Київ став для мене набагато ближчим. Я також боровся за нього».
Між іншим, Джим своєю українською українізує... українців вимагаючи, щоби під час розмови з ним вони переходили з російської на державну. Ганна викладає англійську мову в Київському національному лінгвістичному університеті.
Коли Джим вирушав до нашої країни, він ніяк не міг залишити в Америці своїх чотириногих друзів. Нині два пси  також у Києві. Ерлові та Оскару  до смаку наші ковбаси та український хліб. Ганна сміється: «Аж трусяться, коли побачать!»
Насамкінець зазначу: познайомилася з Ганною, коли вона стала лауреаткою конкурсу нашої газети та радіоконкурсу «Чорним по білому». Але ця історія, про яку ви щойно довідалися, – зовсім інша. Як на мене, вона не тільки про  пошук своєї «половинки». Вона – про сяйливі мости не лише над Атлантикою, а над стереотипами,  заскорузлими уявленнями про життя.