Тепла зима «холодної війни»

Українці завжди щось  відкладали до весни. Що не встигли завершити до перших снігів. З прадавності землеробський наш народ покладав сподівання на весну, для неї відновлював сили, чинив інвентар, розплановував майбутні зусилля. Так і  в політиці. Тим більше, що нинішнє політичне господарство  нашої держави, як ніколи, нагадує становище й порядки «Кайдашевої сім’ї». Різниця хіба в тому, що спиляти стару грушу на межі  протистояння – не Дніпро перепливти.

Політики з обох берегів Дніпра виношують свої плани. На жаль, вони різні. Тим більше жаль, що в ході «планування» радитися з народом ніхто не поспішає. Про те, що навесні з’являться нові «бруньки» і нові «барабани», ще місяць тому заявив Юрій Луценко. До і після Луценка щось схоже прогнозували й інші наближені до політики люди. Цьому можна  було б не надавати особливого якогось значення, аби  не сьогоднішні реалії: наш політикум не те, що не впадає в зимову сплячку, а поводиться аж занадто збуджено.
Активізувалися не тільки «нові герої» в особі Луценка, Катеринчука й «ображених» БЮТ з «Порою». Повертається до політичного життя Литвин зі стягом «третьої сили», і Медведчук зі старою  затією про референдум щодо НАТО.  «Два Рухи» зі свіжими потугами заспівали знайомої, об’єднальної… Перераховувати нетрадиційні для кінця політичного року ознаки метушні в стані вітчизняного політикуму можна й далі. Їх чимало. І всі вони  покликані не теплою зимою в наших краях, а «холодною війною» на Печерську.
Усі сили, які не при владі, очікують, що до весни «два Віктори» впадуть, знесилені у взаємоборотьбі. А привладні політичні угруповання, міряючись силою, ще готуються, схоже, до своєї вирішальної атаки  одне на одного.
– Якщо постанови Верховної Ради про підвищення мінімальних зарплат і пенсій через дев’яносто днів (читай – навесні, у квітні. – Ред.) не буде виконано, мільйони людей стануть на бік президента, – це днями заявив вже Віктор Ющенко, а не «якийсь там» Луценко. Чинний глава держави, а не відставний міністр!
Усі головні гасла поточного політичного моменту – скасування політреформи, дострокові вибори, відставка коаліційного уряду – порожні транспаранти, нічого реального не варті без високого рейтингу Ющенка і його політичної сили.
Хоч як парадоксально це звучить, але главі держави нині вигідна криза виконавчої влади. Бо майже вся вона, влада ця, нині в інших руках. А,  отже, і відповідальність – на плечах  уряду і коаліції загалом.
Президент навіть у ході «холодної війни» зберігає свою толерантність і дипломатичність. Принаймні  демонструє електоратові цивілізовані риси політичної боротьби. Водночас готується плацдарм для наступу: оновлюється склад РНБО, СБУ,  йде ротація  керівників районних і обласних держадміністрацій, з арсеналу глава держави дістав свою «конституційну зброю» – вето, першочерговість його законодавчої ініціативи… Не кажучи вже про звинувачення у порушенні  Конституції, Універсалу, передвиборних обіцянок тощо. Перша проблема Ющенка – низький рейтинг його і «Нашої України». Друга – високий рейтинг Януковича і Партії регіонів. За таких умов спроба скасувати політреформу і повернути собі повноту влади – крок дуже ризикований. Від сьогоднішньої коаліції за це можна й імпічмент отримати. Адже нині сподіватися на підтримку БЮТ Ющенкові не доводиться.
А ось настане весна – вона й покаже. Тарифи, ціни, податки, інфляція, нові, не дай Боже, алчевськи – це урядове. Президент же редагував несоціальний бюджет, критикував тарифи, прогнозував інфляцію, попереджав!..
Дивись, і рейтинги зміняться, й монолітність коаліції похитнеться. Тим більше, що соціалістів з комуністами буде нагода присоромити. Мовляв, які ж ви ліві, за який соціальний захист боролися?
Нині, як стверджують політологи, коаліцію цементують зовсім не спільні наміри, ідеї і, тим більше, ідеології. А юридична підстава розпуску парламенту, яка настає через 60 днів після розвалу коаліції. Щоправда, «Нашій Україні» розпуск парламенту теж  не на руку буде й навесні.  Але поговорити на цю тему не зайве, аби за два місяці «домовитися» про нову коаліцію, а відтак і про новий уряд. Скажете, ті ж соціалісти ніколи не підуть на скасування політреформи? Але ж ніхто їх до  цього не спонукатиме. Мова йтиме про її, як нині це вже кажуть, вдосконалення, збалансування. Бо з тим, що вона не зовсім досконала, з перегинами й недомовками  погоджуються чи не всі.
На кожен реванш є свій реванш. Його треба лише належно підготувати, виждати. Підготовка йде. Ющенко і його команда зайняли вичікувальну позицію, обережну. Невдачі, помилки уряду чітко фіксуються. Розхитується коаліційна єдність. Як дровенят у пічку, Ющенко підкидає коаліції то законопроект про Голодомор, то – про соціальні програми,  про СОТ… Згодом може запропонувати, скажімо, соціалістам щось для села і порадить регіоналам поділитися з селянами за рахунок «шахтарського пирога». Знайти «слабкі ланки» парламентської більшості йому вже вдавалося.
Одне зрозуміло, Ющенко не піде на різкі кроки за покликом БЮТ. Він розуміє, що Юлія Володимирівна готує фронт цього разу не для нього, а для себе. Який Ющенкові резон забрати владу в Януковича, аби віддати її Тимошенко? Хіба у разі цілковитої безвиході в команді Банкової.
Вірити  у встановлення компромісних взаємин між гілками української влади, у пошук примирення через діалог наразі не доводиться. Хоч про це кажуть з обох сторін.  По-перше, вже був Універсал, якого… нема. По-друге, протистояння Банкової з Грушевського досягло тієї межі, за якою немає найголовнішого для компромісів і діалогів – взаємної довіри, віри у запевнення й обіцянки. Політолог Віктор Небоженко днями заявив: Ющенко підписав бюджет, бо був впевнений, що уряд його не виконає. А коаліція, за його словами, вноситиме зміни до бюджету, як пообіцяла це президентові навіть у відповідній парламентській постанові. Що ж, перезимуємо – побачимо.