Що в чобітку під ялинкою?..

Ще не так давно ці торбинки чи особливої конструкції коробки з новорічною символікою були прозорішими не стільки у прямому, скільки у переносному розумінні.

Маючи на руках запрошення, скажімо, до Клубу трамвайників (був такий на Лук’янівці) з печаткою «Подарунок», ти знав, що виймеш потім із цього «рога достатку» і мандаринку, і горішок у фользі, і «золоту медальку», і «Ведмедика на Півночі», і «Білочку», й обойму льодяників, і ще багато чого – спогади про «старі добрі» цукерки з минулого стають для ласунів зі стажем своєрідною розвагою і водночас тренінгом для пам’яті. Нинішні пакети від Діда Мороза не те щоб стали гіршими чи скуднішими, та все ж втратили дещо в плані фантазії і ще більше – у плані душі. Укладачі подарунків – можливо, це моє суб’єктивне враження – намагаються вразити дитину розмаїттям і різнобарв’ям. Але, по-перше, зникли з наборів згадувані швидкопсувні мандаринки, які в буквальному сенсі оживляли подаруночки, по-друге, немає вже отої впізнаваності, про яку йшлося на початку. А цим не варто легковажити, якщо ми хочемо, щоб задум досягав мети – дитина отримувала дещицю здорових, щирих і добрих емоцій на своє улюблене свято. З дитинства пам’ятаю батькового однополчанина – дядька Шурка Бабія. Це був такий собі гіркий п’яничка із золотими, без перебільшень, руками. Ми, діти, знали, що він прийде, зокрема й під Новий рік, і принесе 200 грамів цукерок «Ластівка», дешевих і, порівняно з «ведмедиками» та «білочками», не дуже смачних. Але ми чекали дядька і його «ластівок». Вони радували нас у чобітках під ялинкою не менше, а може, й більше, ніж вишукані подарунки. І той факт, що я це пам’ятаю досі, – яскравий тому доказ. Це щодо вгадуваності. А є й елемент несподіванки, сюрпризу. За певних обставин вразити може будь-що. Наприклад, звичайний батон. Коли закінчувався 1964 рік – рік хліба навпіл із кукурудзою, рік кількагодинних черг за макаронами у подвір’ї на розі вулиць Артема і Гоголівської, – родичі на знак примирення (посварилися ми з ними було через якусь дрібницю) принесли нам замість торта… напівзчерствілий батон.
Отже, ви зрозуміли: золота середина між дивом несподіванки і старою доброю традицією. За цими критеріями й вибираймо подарунки для своїх діточок, онуків і правнуків. Гадаю, з часів Клубу трамвайників на Лук’янівці Київ не втратив уміння привітати на Новий рік своїх юних городян із їхнім чудовим святом.