Рік Анатолія Тимощука

Один з лідерів української національної команди і капітан донецького «Шахтаря» став найкращим футболістом України 2006 року. Так ухвалили учасники референдуму газети «Український футбол». Анатолій Тимощук, до слова, отримав титул Гравця року вдруге. Першого разу він зійшов на вершину національного футбольного реєстру 2002-го.

Національний референдум. Україна, як і більшість держав, уникнути розмаїття конкурсів, опитувань і референдумів на футбольну тематику не змогла. Справа звична: скільки людей, стільки й думок. Але й на тлі численних версій ця номінація «Українського футболу» – найавторитетніша. По-перше, вона має багаторічну історію. Цьогорічний референдум – уже шістнадцятий. По-друге, саме «УФ» увібрав у своєму підсумковому реєстрі найширший спектр оцінок і думок. Оскільки зазвичай в ньому беруть участь три категорії симпатиків народної гри: фахівці, журналісти та уболівальники. Колеги оповідають, що листи з анкетами надходять до редакції мішками! Нарешті, найвизначальніший момент. На зорі нашої футбольної незалежності, піонером висвітлення якої й став «Український футбол», редакція газети та Федерація футболу країни уклали угоду, згідно з якою референдум газети отримав статус національного.
Історія. Дивовижно, але до 1996 року включно найкращим футболістом України ставали виключно натуралізовані українці. Колишні абхазець та росіяни – і так аж п’ять  років поспіль!.. Цей факт, можливо, й неоднозначний по суті, зміцнив авторитет і визначив організаційні засади референдуму. Демократичність і повага до народного  вибору – насамперед! Історичним першовідкривачем «галереї футбольних героїв» став Ахрик Цвейба. Шкода, проте Цвейба, вихованець грузинського футболу і абхаз за національністю, в Україні так і не прижився. Відмовившись від пропозиції виступати за національну команду Грузії та зігравши лише один матч у складі «жовто-блакитних», він став під російський прапор і поселився в Росії. Двоє його послідовників – Юрій Калитвинцев і Віктор Леоненко, навпаки, пов’язали свої долі з Україною. Леоненко, зробивши вагомий внесок у  становлення оновленого «Динамо» та  національної команди, увійшов до літопису як трьохразовий володар «Кришталевого м’яча». А Калитвинцев, заживши слави одного з найавторитетніших напівоборонців у новітній історії нашого футболу, запам’ятався ще й як капітан «Динамо» та збірної. 1996 року першим номером сезону став Сергій Ребров. А одразу за ним зійшла яскрава зоря найвідомішого вітчизняного футболіста всіх часів Андрія Шевченка. Він – абсолютний рекордсмен референдуму: шестиразовий володар унікального титулу! Назагал найкращими футболістами року в Україні ставали тільки семеро. Ця подробиця засвідчує: навіть за багатого вибору альтернатива, як правило, буває рідко.
Тимощук. Певною мірою це стосується й цьогорічного вибору. Переможець відірвався від найближчого переслідувача аж на 140 балів. Чому саме Тимощук, пояснити легко. Бо жодний інший вітчизняний кандидат у герої сезону не засвідчив такої високої сталості, як він. Шевченко? Через травму багато пропустив у першій половині сезону і не «знайшов» себе в англійському «Челсі». Ребров? І справді блискучий в «Динамо» до літа, але потім, на думку більшості, вік узяв своє. Воронін? Тривалий простій в німецькій бундеслізі, лише епізодичні ігрові спалахи в національній команді. Назаренко? Поки що – «перший хлопець на селі» (читай: в «Дніпрі»)… Зате Тимощук, як і личить капітанові, був найкращим у «Шахтарі», завоювавши з ним – вагома подробиця! – титул чемпіона країни і гідно репрезентувавши вітчизняний футбол на міжнародній арені. Такою, як з’ясувалося, виявилася узагальнена позиція учасників референдуму. (Хоча, зауважимо, оглядачі «Вечірки» проголосували за Реброва. Це так, інформація для роздумів – і не  більше). І Тимощук таки  заслужив це визнання. Бодай тому, що в Україні гравців європейського рівня, стабільних у виступах, відповідальних і винятково сумлінних, – як Анатолій Тимощук – насправді мало. Цей рік – його. Воістину зоряний. Сподіваємося – не останній в яскравій футбольній кар’єрі хлопця з Волині, що став улюбленцем Донбасу і не забув свого родовіду.