Без пафосу і фальшу

Чи говорять щось широкому загалові слова «вісімдесятники», «дев’яностики»? Принаймні, чули про «шістдесятників».

Визначати поетів за часовими рамками – ось звідки «поколіннєва мірка» – справа невдячна. Однак така умовність іноді виправдана. У столичному Будинку вчителя вперше на одній сцені виступило чимало «вісімдесятників». Тобто тих, хто почав активно друкуватися ще у вісімдесятих роках минулого століття: Наталка Білоцерківець, Станіслав Бондаренко, Валентина Давиденко, Олександр Ільченко, Олександр Ірванець, Ігор Кручик, Іван Малкович, Надія Степула, Володимир Цибулько, Тарас Унгурян. На жаль, із різних причин не змогли приєднатися Василь Герасим’юк, Оксана Забужко, Світлана Короненко, Марія Матіос, Кость Москалець, Ігор Римарук, Тарас Федюк.
Час по-різному обійшовся з кожним із них, однак ніхто не зганьбив себе і не зрікся таланту. Поетичний вечір обійшовся без пафосу і фальшу – і це вже добре. Ностальгійний дух? Так, напевне, він ширяв у повітрі.
Нині така пора, яка нібито цілком інертна до поезії. Все нахраписто комерціалізується і «шоубізнесується». Та я не вірю, що енергетика слова, зокрема української поезії, яка завжди була «гербом» нашої літератури, може зійти нанівець. Однак справа в тому, скільки шанувальників поезії народиться? Нині кожного любителя віршів треба на руках носити. А чи зможе він придбати збірку улюбленого автора – з різних причин? Принаймні, аби підживлювати інтерес до поезії, і мають відбуватися поетичні вечори. Як цей – за сприяння партії «Пора».