Колоси на ганчір’яних ногах?

Жителі Оболоні, мабуть, пам’ятають, у яку подію районного, якщо не міського, масштабу вилилося відкриття біля станції метро «Мінська» найбільшого у тодішньому Мінському районі столиці Будинку побуту. Наче ту ж таки станцію метро відкривали або велике підприємство.

Це й справді була подія, і сама ідея Будинку побуту як форми обслуговування населення й тоді була зрозумілою та й нині не викликає сумнівів.
Буває, збіглося. У вас одвалився підбір на черевику, а у дружини зупинився годинник. А тут ще син чи дочка посадили на новій і взагалі-то не дешевій одежині пляму. Одразу стаєте перед дилемою: шукати доброго чоботаря, потім аж ніяк не гіршого годинникаря, а ще згодом – і хімчистку за італійською технологією чи… Можливо, поступившись трохи якістю, вбити одним махом трьох зайців – завітати до Будинку побуту?
Ми назвали лише три види послуг – їх значно більше. Принаймні було. Але якщо ви все-таки зупинилися на другому варіанті, то будьте готові до несподіванок. По-перше, зовсім не обов’язково ви застанете за відомою вам адресою Будинок побуту, а не філію банку чи супермаркет. По-друге, замість, скажімо, хімчистки ввічливий менеджер може запропонувати вам широкий вибір… камінних грубок і самих камінів з трубами, гарно оздобленими кочергами, совочками і навіть в’язаночками дрівець. По-третє, вам можуть досить прозоро натякнути, що потрібні вам підрозділи Будинку побуту – за суттю комунального підприємства – нібито й існують, але майстри вже не ті. Розбіглися бідолахи – хто свою справу відкрив, хто знайшов місце. Отже, якщо ви хочете, мовляв, аби вас обслужили як слід, то можу дати телефончик…
Усе це не умоглядні ситуації. Кияни з чимось подібним стикаються досить часто. І навіть неозброєним оком видно, що Будинки побуту переживають нині часи далеко не найкращі. Вони вичерпують себе як своєрідні аналоги радянських універмагів і універсамів? Потребують реорганізації? У них є перспектива? В усьому цьому журналістам «ВК» захотілося розібратися.