«Досить продавати, треба працювати!»

З такими вимогами завтра  київські поліграфісти, зокрема працівники ВАТ «Видавництво «Київська правда» прийдуть під стіни Верховної Ради. Прагнутимуть донести до народних депутатів стурбованість ситуацією,  що склалася у видавничо-поліграфічній галузі та заявити протест проти поспішної і втаємниченої підготовки до розпродажу стратегічних об’єктів під виглядом поглиблення  приватизаційних процесів,  на що дав згоду парламент.

Те, що сталося з Київською книжковою фабрикою, що на вулиці Воровського, котра після її продажу  перестала існувати як редакційно-видавничо-поліграфічний комплекс, переконує Українську асоціацію виробників поліграфічної продукції, що така ж сумна доля чекає й на інші об’єкти, зокрема й видавництво «Київська правда». Якби розпродаж видавничо-поліграфічних підприємств не намічався  із «прихватизаційною» метою, а справді передбачав реформування галузі,  перспективи її розвитку, то радилися б із трудовими колективами,  співвідносили б приватизаційні наміри з розробкою  державної програми розвитку, галузі і безумовно узгоджували б усе це з Державним комітетом телебачення й радіомовлення, якому тепер підпорядковане поліграфічне господарство країни.
Але ж такі державницькі підходи до справи приватизації ігноруються, як і деякі положення Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів, всеукраїнськими об’єднаннями організацій  роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками й профоб’єднаннями.  У цьому документі чітко записано: «Не включати до переліку об’єктів  приватизації стратегічно  важливих для економіки й безпеки держави підприємств, які працюють ефективно». А ще наголошується: «Не допускати внесення законопроектів  та ухвалення Кабінетом Міністрів нормативно-правових актів, які зачіпають соціально-економічні та трудові інтереси  працівників, без проведення соціального діалогу», посилається на документи голова правління ВАТ «Видавництво «Київська правда» Іван Ковба.
Звісно, ніякий діалог з поліграфістами не вівся перед тим, як видавництво «Київська правда» вносилося до переліку об’єктів державної  власності, які передбачається продавати, і навряд чи радитимуться надалі. Тих, хто прагне купити такі комплекси, не цікавить ні інформаційно-видавнича безпека держави, ні доля тисяч поліграфістів, ні, власне, і самі підприємства – їх, насамперед, цікавлять ласі шматки землі, на якій такі видавничі комплекси розміщені.
 До «антидеребанівських» вимог поліграфістів приєднали свої голоси й члени Української асоціації книговидавців. Не байдужа доля видавництва «Київська правда» й газетярам  «Вечірнього Києва». Адже цей комплекс споруджувався за корпоративні кошти редакцій, які тут розміщуються, і передусім київської «Вечірки». Ми будували видавництво для себе, для міста, для країни і хотіли б, щоб його призначення було незмінним.