Бал! Бал!!! Бал?

У ніч із 1 на 2 грудня в Національній опері України відбувся чи не найпрестижніший і найшляхетніший у світі Віденський оперний бал.

Більшість кавалерів приїхали в смокінгах (звичайно, не в тих, які беруться на прокат). Судячи з постави кавалерів із квитками по 1000 грн. (серед інших виділялися юнкери столичних військових училищ), вони були налаштовані на вальс і підпирати стіни й не думали.
Музика оркестру проривалася крізь парадний вхід. І можна було сподіватися, що віденський вальс, полонез і українська полька таки користувались успіхом. Але, напевно, лише у партері. Тому що після «дванадцятого удару» гості з квитками по 2500 грн. (а таких можна було упізнати одразу) стали чомусь роз’їжджатися. Дехто з них був обтяжений великими пакунками – ймовірно призами і лотами із закритого соціального аукціону. Дивно, наскільки мені відомо, на ліберальних у повному розумінні балах дев’ятнадцятого століття (а перший Віденський оперний бал відбувся 1899 року) на таких аукціонах продавали картини та інші твори мистецтва на користь бідних. І аж ніяк не для власного користування, а для подальшої передачі в національні музеї. Тому що князі і барони виходили у світ не лише для картинних «мазурочних» компліментів. У вирі вальсу вирішувались не лише питання одруження і заміжжя молодих нащадків стародавніх аристократичних родів. Бал показував приклад їхньої блискучості і шляхетності. А шляхетна кров, як сказано у класика,  –  за гроші не продається.