Світло і тіні приватної освіти

Послухати про проблеми приватної освіти за «круглим столом» зібралися заступник голови Київміськдержадміністрації Віталій Журавський, начальник Головного управління освіти й науки Лілія Гриневич, її заступниця, голова постійної Комісії Київради з питань освіти і науки Ганна Руденко та народний депутат України Віталій Майко.

Досить палкий виступ голова Асоціації приватних навчальних закладів Олена Мовчун підкріпила назвами десятків українських законів щодо освіти, котрі, на її думку, не виконуються – і про рівність умов здобуття освіти, і про подолання монопольного становища держави в освітній сфері. Говорила вона і про порушення прав людини, протиріччя у законодавстві й неврегульованість на місцевому рівні існування приватних    шкіл. Далі пішли конкретні вимоги: поширити на приватні навчальні заклади освіти такі самі фінансові й соціальні норми, що й на державні, забезпечивши їхнім вихованцям безплатні підручники, харчування та одяг для пільгових категорій, вакцинацію, відпочинок, премії, грамоти тощо, припинивши цим  самим головне порушення прав людини щодо батьків таких учнів, щоби вони двічі не платили за освіту й медичне обслуговування дітей (приватні навчальні заклади сплачують державі податки). Вимагає Асоціація й орендної плати за приміщення та сплати комунальних послуг на рівні шкіл державної форми власності.
Вимог було дуже багато. Про ремонт споруд, дахів і подвір’їв за рахунок    міського бюджету. Як у Польщі та США. Серед здобутків називалися висока якість освіти, кількаразове харчування та особливе ставлення до учнів. На жаль, жодного підтвердження якості освіти – скажімо, кількість перемог на олімпіадах – не було. Щодо другого… Позаяк вартість навчання дитини у приватному навчальному закладі Києва становлять 600 гривень – 1500 умовних одиниць за місяць, то спробував би хтось скривдити учня за такі гроші!
Уміємо ми вихлюпнути дитину разом із водою... Безперечно, бланки атестатів про середню і свідоцтв про неповну середню освіту держава мала б видавати приватним школам та ліцеям безплатно, аби не ганьбитися – скільки там вони коштують! Віталій Журавський пообіцяв вирішити питання із забезпеченням підручниками за цінами видавництв, аби не довелося купувати їх на книжкових ринках по 40 гривень, одягом, взуттям, сніданками, обідами дітей-сиріт (їх разом із напівсиротами усього 5 відсотків). А ще запропонував створити робочу групу із семи юристів – представників приватних навчальних закладів – для полегшення розв’язання проблем.
Доки екс-нардеп Віталій Журавський та нардеп Віталій Майко переконували директорів, що на державному рівні змінити ставлення до приватної освіти якщо і вдасться, то не скоро, я намагалася відшукати в усьому цьому логіку. Якщо держава повністю візьме на себе фінансування приватних навчальних закладів, то чим вони відрізнятимуться від державних і за що тоді платитимуть батьки? І невже ніхто не помічає, що оплата державним коштом менш ніж десяти відсотків привілейованої освіти якраз і породить нерівність, навіть дискримінацію учнів звичайних загальноосвітніх шкіл? Голова Асоціації приватної освіти висловила образу навіть на те, що в телефонному довіднику ці заклади освіти означені у розділі «…іншої форми власності».
– Не хочу, щоб проблеми приватної освіти розглядалися однобоко, – зауважила голова постійної Комісії Київради з питань освіти й науки, заступник начальника ГУОН Ганна Руденко, – але виконання всіх вимог Асоціації зрівняє приватні школи та гімназії з державними. Тим часом до навчальних закладів є чимало претензій з боку батьків, коли невгодних дітей звідти відправляють, і мені особисто доводиться дбати про одержання ними середньої освіти у державних навчальних закладах. Існує чимала проблема із відпустками та лікарняними педагогів приватних навчальних закладів.  Вважаю, що зроблено для приватної освіти чимало, тож не варто бажати неможливого.
Я й досі шкодую, що не запитала у директорів приватних закладів освіти про виконання ними Закону України «Про мови». Бо і їхні виступи, і підготовлені документи свідчили, що з державною мовою є проблеми…