Смерть не вибирала. Їй допомагали

Якраз на День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років до Києва завітали російські історики. Вони вже не заперечують сам факт трагедії. І визнають, що голод був також у окремих регіонах Росії й Казахстану. Тільки от український Голодомор вони все одно не хочуть визнавати геноцидом. Мовляв, немає доказів, що сталінський режим хотів знищити цілу націю.

На думку вченого Віктора Кондрашина, голод – нещастя всіх аграрних регіонів СРСР. І винна в ньому навмисна колективізація. Тому він зачепив не лише Україну, а й Поволжя, Кубань, Північний Кавказ та Південний Урал. Щоправда, російські історики чомусь називають набагато меншу кількість жертв: 6-7 мільйонів загиблих у всьому Радянському Союзі, з них 3-4 млн. – в Україні.  Хоча за підрахунками багатьох українських істориків лише на території УРСР загинуло 7-10 мільйонів осіб.

Професор із Єкатеринбурга Геннадій Корнілов зауважує, що тоді на Уралі забирали половину врожаю господарств, а в Курській області – третину. І вже такі побори призвели до голоду. В уральських областях загинуло 87 тисяч осіб, а в центральному Чорнозем’ї – 200 тисяч.
Якщо в Росії селянам залишали хоч трохи хліба, то в Україні в них забирали все до зернини. Українських селян, на відміну від росіян, не пускали до міст, де голоду не було. Поволжю влада допомагала, а  Україну, навпаки, все більше гнобила. Слід також зауважити, що на Дону й Кубані проживали переважно етнічні українці. Тож голод навіть у Росії був спрямований проти нашої нації.
Російські гості вели себе толерантніше, аніж український політолог Володимир Малинкович. Бо дико звучить заява, де він не дотримуватиметься закону про визнання Голодомору геноцидом, якщо цей акт буде ухвалено. Пан Малинкович називає його порушенням прав людини. Хоча, наприклад, у Європі   встановлено відповідальність за заперечення Голокосту євреїв. А у Франції закон карає тих, хто не визнає геноцид вірмен часів Першої світової війни.