Київ Зелевського

Угалереї «Колекція» відкрито персональну виставку легендарного представника київського «неофіційного мистецтва» 70-х років Миколи Зелевського під назвою «Я пам’ятаю».

В 70-ті та 80-ті роки художники «неофіційного мистецтва», як і майстри пензля інших напрямків працювали в будинках творчості. Але все це проходило в чітко окреслених рамках обмеження: художники, приміром, мали змогу виставляти свої картини лише в дальніх залах. Зрозуміло, що вони прагнули свободи. Микола Зелевський був одним із тих, хто розбурхував спокій київського мистецького середовища квартирними виставками у 1974 – 1976 роках і «непокірною» загальному соцреалістичному стилю мистецькою діяльністю. «Це для нас була гра, – розповідає Зелевський. – Ми, тоді ще молоді, не уявляли всіх наслідків. Думали, що нам нічого не може загрожувати. Ну відберуть картини – ото біда! Нові напишемо».

Художнику Зелевському випало долею жити в дивній реальності у дивні часи. Він виріс і сформувався у країні, яку більшість його однодумців хотіли покинути, й куди майже всі з тих, хто таки залишив, хотіли б повернутися зараз. Тому не дивно, що Зелевський емігрував із сім’єю до США 1986 року. Тоді він фактично зник з української мистецької сцени, хоча й продовжував працювати й писати свої незвичайні картини за кордоном. «Мій від’їзд був неминучим з багатьох причин, – розповідає художник. – І основною з яких було те, що я не бачив себе тоді на мистецькому просторі України, в музеях був лише один могутній соцреалізм».

За все життя художник написав лише 11 картин, які і привіз до Києва. За словами митця, він «не малює як співає», його творчий процес досить болісний і за декілька годин роботи над полотном він може не зробити жодного мазка. На всіх картинах Зелевського – київська атмосфера 70-х років: міські подвір’я, під’їзди, самотні вікна, старий кухонний кахель. «Київ для мене, – говорить Зелевський, – сцена для моїх картин. Там є Київ і я».