Від сесії до сесії
Скільки існує студентство, здається, й стільки наспівує: «Від сесії до сесії живуть студенти весело, а сесія всього два рази на рік». І рахує, водночас, скільки днів залишилося до стипендії чи довгоочікуваного поштового переказу від батьків. Тоді – на сьомому небі від щастя. Змінюються часи, інші зараз студенти, лиш незмінною залишається студентська дружба. Додам ще: і їсти хочеться завжди.
Власне, нинішньої стипендії (навіть підвищеної) студенту вистачає саме на чай з булочкою, що в університетській їдальні коштує майже 3 гривні. Та хіба цим наїсишся? Хочеться, приміром, котлету з гарніром (6-8 грн.), овочевого салату (2.50 грн.), склянку соку (1.20). «Обід за 10 гривень – це для мене розкіш, – пояснила студентка-п’ятикурсниця Ірина (наша практикантка), котру зустріла у стінах альма-матер. – Це можу собі дозволити у день стипендії. І то за умови, що вранці поснідала лиш бутербродом. Маю підвищену стипендію 200 гривень. Одразу відкладаю з неї 25 на проїзний квиток і 40 – за проживання у гуртожитку. Щоб рідше бачитися із комендантом, плачу одразу за три місяці».
Ірині, певна річ, поталанило – усі роки навчання в університеті живе у гуртожитку. І батьки, які живуть у Скадовську, хвалити Бога, не безробітні – щомісяця сто гривень передають доньці-студентці.
У Ірини є студентський рюкзак, з яким ходить на лекції. У селі на Хмельниччині, де живе її бабуся, вона «набиває» його яблуками, скільки донесе. Бабуся виділяє 50 гривень онучці зі своєї пенсії. Додому дівчина їздить також двічі на місяць, а коли семінари та реферати «підпирають», вантажить «кравчучку» всілякою консервацією батько і купує квиток на київський потяг. Маминих делікатесів начебто й багато привозить, але вони швидко зникають: пригощає подружок.
Починаючи з першого курсу, Ірина, майбутня журналістка, пробувала підробляти де тільки можна: у газетах, журналі, на телебаченні, радіо, у видавництві. Навіть менеджером працювала. І єдине, на що змогла заробити собі, це – комп’ютер, адже без нього як без рук. Одягають та взувають її також батьки, утім, вона за модою не вельми женеться, і зрозуміло чому.
Студентські роки запам’ятаються їй і столичними театрами, виставками, концертами. Коли сама купує квиток, коли друг запрошує.
– А буває так, що грошей у студента повні жмені?
– Буває, коли одночасно отримуєш стипендію і зарплату. Ось тоді я пригощаю себе всілякими солодощами. Однак завжди думаю, аби назавтра вистачило, якщо не на смачний обід, то, бодай, на чай із грінками.
А ще я люблю вчитися, що не всі сприймають на п’ятому курсі. Тому підробіток собі шукаю на першу половину дня, адже у другій – лекції.
Дівчина за роки навчання звикла до ритму Києва, де вчиться професії і вчиться працювати. Каже: «Усі незгоди, обмаль грошей – це забудеться. А от коли ще зможемо розмальовувати стіни у гуртожитку, де триває ремонт? Там просто геніальні речі можна побачити!..»