Дві батьківщини Емми Кшуташвілі
Художниця і поетеса Емма Кшуташвілі народилася двічі. Уперше в Тбілісі, де коріння її роду, вдруге в Києві, де отримала чудесне зцілення від тяжкої хвороби, яка на довгих чотирнадцять років замкнула було її в чотирьох стінах. На благодатній українській землі вона ще утвердилася як митець, тут знайшла визнання і шанувальників свого багатогранного таланту. «Моя мати – Грузія, а батько – Україна», – каже грузинська художниця, яка в своїх творах поріднила дві великі культури – грузинську та українську. «Вечір-ка» побувала у неї в гостях.
Господиня в чорному одязі, з чорною в блисківках шаллю на плечах – справжня грузинка, люб’язно усміхаючись, запросила до оселі. Одночасно вона стримувала спаніеля, що аж заходився гавкотом.
– Мій охоронець. Кіт та собака – моя родина, вони скрашують мою самотність, – пояснила з виразним грузинським акцентом. Вона пересувається по квартирі накульгуючи, опираючись на ціпок.
В її оселі – особлива аура. Тут панують доброта, щиросердність, свята простота і людяність. Звичайна обстановка, старенькі меблі, зате на стінах тісно від картин, які роблять кімнату світлішою, хоча у вікна вже заглядають ранні осінні сутінки. Відразу видно, що тут мешкає художник.
– Ой, генацвале, як я люблю Київ! Тут стільки чудес зі мною відбувалося! – починає свою розповідь Емма Іванівна, розливаючи каву по-турецьки в мініатюрні чашечки. – Я вам потім поворожу на кавовій гущі,– додає похапцем. – Коли навчалася у восьмому класі, а це було понад п’ятдесят років тому, за успішне навчання мене нагородили туристичною путівкою до України. Тоді вперше побувала в Києві, особливо вразив Андріївський узвіз. Побачила Андріївську церкву і не могла очей відвести, стояла, мов заворожена якоюсь силою. Ніби якийсь голос з небес підказував, що тут станеться щось важливе в моєму житті. Це відчуття потім забулося, а коли через багато років і бід, від спілки художників України отримала тут приміщення під майстерню, зрозуміла – то було своєрідне знамення. Те саме тоді відчула і в Києво-Печерській Лаврі. Через кілька десятків років там і відбулася перша після зцілення виставка моїх робіт.
Емма Кшуташвілі народилася в сім’ї тбіліських інтелігентів – високого державного службовця Івана Кшуташвілі та архітектора Дарії Токашвілі. Сім’я кохалася в живопису, літературі, музиці. Емма відвідувала і художню студію, і музичну школу.
– Мама прагнула, аби я виросла всебічно розвиненою, адже сама вона не лише малювала картини, а й писала вірші. Вона – перша грузинська поетеса в Україні, – каже пані Емма. – У молодості була красунею Колись її покохав грузинський князь і хотів на ній оженитися. Їй це пригадало НКВС у тридцять сьомому. Але батько, старий більшовик, заступився за маму і її залишили в спокої. А батько мій загинув у боях за Керч, там його могила. Отож мене багато що пов’язує з українською землею…
Емма Кшуташвілі навчалася у Тбіліській академії мистецтв, де здобула фах художника декоративного мистецтва. Першим серйозним художнім витвором була декоративна ваза, за яку 1961 року отримала золоту медаль. А у Тбілісі й донині збереглись її роботи – барельєфи, карбування, мозаїка, вітражі та живопис.
– Мене втішає думка, що частинка мого серця і нині зберігається на моїй прабатьківщині, де, на жаль, я давно була, і не маю поки що змоги туди поїхати, – сумно зітхає. – Мені часто сняться тбіліські вулички, старі будинки…
У сімдесятих роках відбувся справжній розквіт таланту художниці. Але доля розпорядилася по-своєму. Емма захворіла на грип, хвороба дала ускладнення і на чотирнадцять років прикувала до ліжка.
Мати художниці була мужньою жінкою, шукала лікарів і знахарів по всьому Союзу. Роки минали, а хвороба не відступала. Дарії Захарівні було вже майже вісімдесят, коли вона 1982-го привезла Емму до Києва.
– Я була вже зовсім кволою, навіть голова ледь трималася на в’язах, – розповідає художниця. – Мамі порадили повезти мене на службу у Володимирський собор, там під образом Господа, кажуть, чудодійне місце. Мене винесли з машини на стільчику, поставили посеред храму, а я хотіла пересвідчитись, чи точно вибрали місце і… підвела голову догори. З того часу почалось моє одужання… Але за моє зцілення Бог забрав маму. Її збила машина, – зітхає.
Емма Кшуташвілі показує свої роботи, розповідає про кожну з них. На картинах багато символів, персонажів українського та грузинського фольклорів – «Чумацький шлях», «Медея в Колхіді», «Цариця Тамара», цикл робіт «Наш вічний Тарас», «Княгиня Ольга», «Козацький дозор», тематика українських народних пісень.
– Українські козаки дуже схожі на грузинів. Вони такі ж мужні, сильні й прагнуть волі, – показує на одну зі своїх робіт.
Знайшли відображення в роботах Емми Кшуташвілі й всі лиха, які переживав український народ – голодомор, війна, трагедія Бабиного Яру, Чорнобиль тощо. За останні десять років художниця створила понад 200 картин.
Цікаво працює Емма Кшуташвілі і в скульптурі. Талант художника тут поєднався з філософськими роздумами.
У цієї унікальної жінки є ще одне вікно у світ – поезія. Її вірші означені яскравою образністю та ліризмом. Багато віршів із посвятою.
– Незабаром вийдуть у світ дві збірки віршів – мої і мамині. Мамина книжка вже п’ята, – хвалиться пані Емма. – Мене підтримують і допомагають жити на цьому світі добрі люди – Раїса Недашківська, Рауль Чілачава та його дружина Ія, Андрій Чебикін, Посольство Грузії, «Просвіта». А Віктор Ющенко удостоїв стипендії Президента. Отже, хай там як, а життя триває, – каже мужня жінка.